Отож ще одна пачка моїх правил мого життя 🙂
( Previous version: v1.10 ).extend( Current version: v2.20 )

Life Rules

Release Notes:

21) Мобілки. Ніколи не ставлю замість гудків мелодії. Не люблю коли чую в когось таке, то і не спричиняю щоб інші не любили 🙂 На рингтон ніколи не ставлю попсові треки, і не кладу голосні, і не кладу пафосні типу сирена чи гудок олдскульного телефону. Це все моветон. А все чому? Бо в мене є правило №1 (унікальність)

22) Ніколи не давав хабарів, не даю і не підтримую це ганебне дійство. А причина одна. Всі триндять як подолати корупцію, а я вважаю треба починати з себе, з найменшої частинки організму під назвою “Україна”. І нехай я “програю”, але дотримання даного правила мені більше важливе. Чуть детальніше цю тему розкрив на ще одному прикладі з життя своїх думок. І думаю ще буде ряд цікавих думок в цьому напрямі.

23) Стараюсь не лайкати. Зараз дуже багато є постів де закликають лайкнути щоб щось там і щось там. Ніколи не піддаюсь такому хитрому методу контролювати свідомість людини. Я краще тоді коментую. Я пишу щось змістовне, бо імхо – я не хочу витрачати життя на короткі слова чи тим більше на лайки. тут же й питання часу – вже давно готую драфт думок про час. Не хочу витрачати його марно.  Нехай життя хоч трошки збільшиться, хоча б на довжину мого тексту. І все ж таки скажу – ТРЯСЦЯ – чому люди лайкають фотки а не текст? Вже купа раз це досліджував, і завжди сходиться. Цю тему я постарався розкрити в одному із попередніх постів. Як винятки, і це дійсно йде від мене як лайк:

  • Лайки гарних шаржів, фото природи та жіночої краси (але аж ніяк не котів заюзаних і не мемів).
  • Лайки сторінок в фейсбуці – щоб стати фоловером – це як на мене криво названа кнопка. Аналогічно кнопку:
  • Favorite в твітері – можна було назвати як Like, там вона більше потрібна та й по суті якось там то доречно. Лайкати текст, реплаї і твіти це ж так #твісексі … 🙂

24) Завжди стараюсь НЕ бути занадто впевненими в чомусь. Бо інакше будуть сайдефекти. Вже не один раз ловив себе на цьому “гострому лезу бритви”, не раз рятувався самоконтролем, але й бувало “програвав”. Один із моїх постів S.H. a.k.a Г.С. якраз розказує про один із таких програшів.

25) Ніколи не кажу слів та словосполучень типу “А якби”, “А от як би ти зробив то-то”, “Був би ти тоді там …”. Стараюсь зменшувати таке до мінімуму.  Адже минуле не виправити, а висновки треба робити з поправкою на майбутнє. Типу “Від сьогодні я буду робити так і не інакше”, “На другий раз я буду там і там”, “Якщо буде подібна ситуація, я буду реагувати так то й так то.” Вважаю що такий метод більш оптимістичний та мотиваційний.

26) Якось я в пості про свята писав, що не люблю і не вмію святкувати. Не знаю що вже було первинне, але я ніколи не беру участь в конкурсах – це ніби правило поведінки. Бо досвід показав, що я в конкурсах все сприймаю занадто технічно, глибоко і деколи дуже серйозно. Мені, як “математичній задачі”, треба вхідні дані, і на базі них я щось можу робити. Так, розумію, це НУДНО !!! І я це цілком усвідомлюю, але це мій шлях, і він стабільний. Ну хіба це якісь конкурси, в яких я вже брав участь або якимось чудом сам їх формував 🙂

27) Не ношу годинників. Останній мій був не то Монтана з 4ма кнопками не то якийсь із пластмасових чорних стандартних олдскульних. В якийсь момент зрозумів, що мені це надлишково. А момент той то почався від тоді коли купив мобілку. Тож якщо годинник і прикраса комусь то точно не мені. Постійно блін зачіпається за одяг, за волосся. Та й і врешті-решт – Час і так швидко біжить, і мати його ознаку біля себе мені якось не хочеться. Легше жити коли не відчуваєш плину часу, і ніщо тобі про це не нагадує.

28) Не ношу окулярів. Це навряд чи під правило підходить в загальних мірках, але я для себе давно з’ясував – мені окуляри не потрібні. Так, ультрафіолет і тд тп…. але – за окулярами ховається людська душа – а мені подобається дивитись людям в очі. І мені шкода, коли вони їх ховають, а особливо коли вони гарні – зелені чи сірі чи сині чи вже які є.

29) Із серії “транспортних правил”. Ніколи не їм в автобусах чи інших транспортних засобах. По-перше це не гігієнічно і певним чином ризиковано. А по-друге це трошки не етично по відношенню до інших людей, які це спостерігають. А по-третє (враховуючи що я виходець з села), коли я бачу як люди руками грязними “щойно з мазуту витягнутими” беруть кусок ковбаси та ковбасу і без ножа то їдять, чесно мені погано стається від усвідомлення ницості людини.

30) Із серії “транспортних правил”. В транспорті я не говорю.
В поїзді я не буду говорити з незнайомими людьми про щось особисте чи про якісь речі, ніби ми давно знайомі, це якось тупо. ну купе, ну 4 людей, і що вже рвати глотку і комунікувати? Друге діло коли їдуть з тобою добре тобі знайомі люди. Аналогічно в автобусах. Дуже мене харить коли люди по телефону починають триндіти про своє. Таке враження що вони в житті ніким не були похвалені, та хоч тут – пасивними слухачами будуть визнані – які вони супер люди. Вбиває ницість людей – коли на загал говорять дуже особисте – і не фільтрують, що хтось це чує, і комусь може цього не хочеться чути.
Хоча бувають випадки, я знаю. Є гарні люди, вони дуже комунікабельні, з ними хочеться спілкуватись, вони можуть запросто сказати “Смачного” тому хто в автобусі буде наминати булочку 🙂

На цій надихаючій ноті про людську доброту, комітаю версію правил 2.20 з надією вернутись найближчим часом до цієї теми знову.

Peace! 🙂

Advertisements