ТраблШутер

Як все починалось … ось про що розказти свої думки в цьому дописі.

Памятаю момент, як я довго розвязував дивний вузлик. Потім мені сказали що то пуповина. Мені було не зрозуміло з якою метою мені його дали, але я ретельно і зосереджено день за днем той вузлик розвязував.
Памятаю момент коли я розвязав, там ще й зеленки трохи було, і памятаю полегшення (relief)  від успішно виконаної роботи.

Моя сестра, дуже дуже позитивна людина, і в дитячому віці дуже мене смішила, бавилась, жартувала. Правда я так і не набрався від неї цього хисту, і досі “відносно мовчазний” та без почуття гумору 😀 Але зараз не про це.
А про те, що я в той час, як і більшість малих дітей, носив колготки, які сестра мені постійно завязувала у вузлики на ногах. Це звичайно було спочатку весело, але потім вона йшла кудись 😦 І таким чином, вона мені ставила задачу, я і ті вузлики розвязував, а вона за той час з хлопцями встигала погуляти 🙂

В школі майже те саме але вже інша абстракція. Задачі різного виду я завжди сприймав серйозно, чи то математична, чи то історична чи географічна. Якщо були якісь проблеми в розумінні, я завжди шукав інфу де можна було, в кого можна було.

Коледж дав мені технічну освіту для ремонту електронної апаратури. А це вже реальний траблшутінг. Коли приходиш до людини, а в неї телевізор показує 50% екрану, чи димиться ззаді відеомагнітофона, чи зажовує магнітну ленту в магнітофоні. Всі ці трабли мені було цікаво фіксати, траблшутити.
Памятаю, як я “ночі на прольот” читав схеми телевізорів, навіть тих, яких не було в мене перед очима. Я досліджував схеми, і таким чином вивчав як телевізор працює з середини, уявляв, моделював, пробував, ламав, палив :). Це було цікаво.
Знову ж таки, з тестером досліджувати струми і вольти по схемах, робити висновки про неполадку, це був реальний траблшутінг.

В університеті памятаю, була курсова. І що ви думаєте? Замість того щоб зробити як всі нормальні – “стиряти” щось вже існуюче, написати типу розширений реферат, я беру реальну проблему, і досліджую АЧХ, ФЧХ і це все моделюючи в програмі MicroCap. Це була цікава робота на більше ніж 50 сторінок. Я тоді добре розібрався як працюють електронні схеми в звуковому спектрі частот.
В математичні задачі, я не дуже вчитувався, я просто знав, якщо буде треба, і “потраблшутю” в бібліотеці, чи в інтернеті, і рішення прийде.

І тепер … робота. Кожну задачу я розглядаю як проблему. Це майже квінтесенція існування мене як програміста. Чому? А тому що краще орієнтуватись на негативний результат, і не тішити себе марним позитивом зразу, який потім не виправдає очікування.
Взяв задачу, зробив, взяв другу зробив. Не вийшло?
Робимо іншим варіантом. Не вийшло знову?
Другий варіант. Не вийшло в 3 раз?
Беремо 4ий варіант.
І повірте я так можу продовжувати цілу ніч. Я генератор ідей як “пофіксати”, як вирішити ту чи іншу проблему. Я ніколи не зупиняюсь, і не опускаю руки.
Як наслідок, я дуже дивуюсь, коли бачу що люди так просто здаються. Чи то лінь, чи то небажання отримати результат, чи то здоровий тайм менеджмент (якого в мене нема).
Вже буде 3 ночі чи майже 6 ранку, але якщо я проблему не вирішив, мене це мотивує, драйвить, тримає, і я все одно підбираю варіанти.
Недавно мав такий випадок – сиджу на роботі, вже по 8 годині вечора, парюсь я і ще пару піплів над траблою. Потім фраза типу – “Скільки часу тратиш задурно, клієнт за це й так не платить”. В принципі так, але я коли бачу проблему – я не можу просто закрити монітор і піти собі додому. Це мене буде тіпати, гризти, і буде відчуття про не виконану роботу, як кажуть в нас в ІТ – я буду не-сатісфаєд 🙂

І саме головне – мені це все подобається. Робота мені подобається.

А як в соціальному житті?
Звичайно – патерн/шаблон працює так само:

• Спілкуючись з людьми я стараюсь робити селекцію розмови, тобто виділяти основні напрями, і аналізувати чи це відноситься чи ні до можливого вирішення. Приклад:  трабли в сантехніці, і я сантехніка чи проф-людину випитую про суть чи вирішення проблеми.
•  Та навіть в психологінчих питаннях, я теж траблшутінг роблю. Є ряд знайомих людей, які поговоривши зі мною кажуть – “Ти як по поличках розклав, все тепер зрозуміло і видно як на долоні”.
• Навіть в сферах де я не шарю, я пробував застосувати підходи траблшутінга. Це теж допоміжне. Уявіть собі – людина сконцентрована на чомусь дуже детальному, а ви їй помагаєте подивитись на проблему більш узагальнено, з інших точок зору. І тоді рішення приходить само собою.
• Якось я купляв посуд в магазині, дівчина не могла розібратись як там все запаковано, як розпакувати, запакувати. Я їй там “чуток промив мозги” траблшутінг кроками 🙂 В результаті обоє залишились задоволеними.

Пару цитат:

Leonid Pergamenshchik (leo) цитата:

Траблшутеров никто не любит. Ну кому приятно, когда твое начальство понимает, что залетный траблшутер за час нашел решение твоей наисложнейшей проблемы, которой ты два месяца компостировал мозги руководству?
За траблшутинг денег не платят. За очень редкими исключениями. Как часто можно встретить объявления о том, что требуется именно траблшутер?
Умение траблшутить IMHO свойство ума, а не результат обучения. В конце концов хороший врач-диагност – тоже траблшутер.

А ще трошки на ангельскій мові 🙂

Troubleshooting is a form of problem solving, often applied to repair failed products or processes. It is a logical, systematic search for the source of a problem so that it can be solved, and so the product or process can be made operational again. Troubleshooting is needed to develop and maintain complex systems where the symptoms of a problem can have many possible causes.