3190e8817e7a8c01a095e18267238fd1

In my early ages, як кажуть англійці, поняття авторитету я не дуже розумів. Напевно найближче для мене було якесь загально державне, політичне, медійне визнання людини, щоб вона була авторитетом.

Але роки йдуть, думки міняються, появляється щось нове.

В один момент для мене був авторитетом знайомий, який багато чого знав в техніці.
На той момент, я думав, що “Авторитет” – це як мінімум людина, яка б що не сказала – то те має вважатись як “правильно”.
Була в мене ще одна людина в житті, і в силу того що по роках я був молодший, багато життєвих речей прийшли від цієї людини. Тепер я б не сказав, що вони правильні, чи потрібні мені, але я пригадую як тоді  я відчував, що таке авторитет, що таке – усвідомлення – “що ти ніх** не шариш в житті”, а тобі відкривають очі на це життя, по-іншому, по-новому. І десь то відчуття коливалось між релігійним відчуттям, бо ти починаєш вірити що до тепер тобі говорили неправду і між відчуттям поваги до тої людини, яка відкрила тобі очі.

Потім ряд інших знайомих, які добре розбирались в компютерах та в програмуванні, і їх рівень знань та швидкість засвоєння інформаці був набагато кращий за мій. Потім ряд викладачів, які теж були авторитетами для мене в напрямі знань, інформації, науки. І знову ж таки, це local area, але дуже повязаний з знаннями.
Але в такому випадку”авторитетність” покривала тільки специфічну область життя, певним чином .

Також були ряд людей, яка мені здавалась ідеалом, чия сімя виглядала дуже ідеальною у всіх аспектах життя. Та з часом розумієш більше, і розумієш “ціну такому ідеалу”. В тебе самого появляються свої пріоритети, свої думки, свої бачення ідеального та правильного. І вже важко вірити чиємусь “авторитету” чи досвіду в житті.

Робота теж багато нового не принесла – багато людей, спеціалістів своєї справи, спілкуючись з якими, усвідомлюю як багато я ще не знаю, як багато вони знають та вміють, і як багато людей є на кого мені рівнятись та рости ще до їхнього рівня. І все ж таки: “Авторитет” це людина, яка щось знає, яка може гарно це показати, розказати, поділитись своїм досвідом.

А ще кажуть, що “авторитетом” мають бути батьки. Багато сімей знаю, і напевно віднесу себе до тих, в кого батьки в моєму житті зробили багато чого, але я чомусь не можу вважати їх авторитетами. Але мене вже страшно за цю фразу, що я написав, тому я ще не певний чи маю право на таке. Але все ж таки, я багато в чому не слухаюсь батьків, багато в чому я далекий вже від них. Їхні бачення на світ, та розуміння правильного, мені вже не імпонують, або своє власне я маю на більшому пріоритеті ніж їхнє. Воно й не дивно (думаю погодитесь тут), бо вже більше як 15 років я живу як самостійна одиниця. Щоб вважати батьків авторитетом, мені треба їх боятись, мені треба робити те що вони кажуть, слухатись їх завжди,і саме головне треба вірити що вони завжди праві. А я вже цього давно не маю і не зможу зробити. Звичайно роки йдуть, і в мене своє бачення на багато речей, але якось все таки не по собі, що батьки в мене не є авторитетом. Може не добре, не правильно? Може я маю себе заставити та вважати батьків авторитетними людьми в моєму житті?

Отож якось на мить я подумав підсумувати це все, і найти можливо тут спільне – розуміння того, що таке авторитет для мене…

PS. Щось мені підказує, що пару відповідей я б міг отримати з аналізу що таке Добро і Зло, Біле і Чорне, Відносне та Абсолютне … Надіюсь я ще напишу в цьому напрямі.

Advertisements