Вже не раз себе ловив на думці про закриту фіранку. Вікно, як багато в цьому слові, і все що пов’язане з цим має важливиу суть в житті людини.

_big_vintagefashionguild_7040

Чесно, я із тих людей, які дуже довгий час можуть “забивати болт” на затишок, на всякі ці дрібнички, і вважати що все це дурня. Але деколи мене відвідують думки про гарне, прекрасне. Це рідко буває, і я стараюсь це запам’ятовувати, та колекціонувати в собі, культивувати краще відношення.

Отож, коли сидиш ранком біля 6 години, п’єш каву, насолоджуєшся запахом природи через ледь відкриту кватирку 🙂 і бачиш крізь фіранку навколишній світ. І дуже дивно, коли бачиш це все через закриту фіранку. Якесь дивне відчуття затишку, я не розумію чому воно так? Навіщо? Яка мета такого відчуття? Це емоції? Це звичка? це тяга до закритих фіранок 😀 ?

yak-vidiprati-tyul

Може це відчуття функціональної завершеності? Якщо в середині все закрито, все добре, то і ззовні все добре. Може це свого роду автоматичне налаштування на гарний настрій. А може це всього на всього справа смаку?

Що я знаю точно, далі будуть експерименти 🙂

FYI:

Bobbinet_structure

The majority of tulle is actually bobbinet, invented in Britain in the early 19th century. Bobbinet is made by wrapping the weft thread around the warp thread, creating a strong hexagonal design which tends not to twist or fall out of shape, because the wrapped threads maintain a state of tension. The result is tulle netting which is lightweight and surprisingly strong and durable for its weight.

Advertisements