Якось так сталось, що блог мій я назвав про Думки. І ось вже так і далі стається, що думок все стає більше, вони цікаві мені, і переважно я пишу їх в повнометражний пост. Вони звичайно довго просиджують в драфті, але потім відроджуються в пабліш. Але я помітив, що я маю пару думок, які більше як твіт, але ще менші ніж пост. Тому я вирішив їх пакетом постити. Так би мовити сет 🙂

yak-zbilshiti-silu-dumki

З підслуханого в поїзді. Дві жіночки говорили з явно вираженим ревним відношення до релігії, ба більше до інституту церкви. Так впевнено говорили про різницю між службою за Здоровя і службою за Померлими, що збоку подумав що монашки.
Одна розказувала за свого ще сина, і що мене зацікавило це людська невіра в сили самої людини. Цитата “Головне щоб робота була, але такой ліпше коли доля гарна є”. Здивувало, бо прослідковується надія на Бога, і що він на ложечці маю ту долю блін подати.

Я думаю, що людина собі захотіла мати життя, як намалювала собі основні правила життя, яких людей собі захотіла таких і має. Все це людина, яка формує своє оточення, свій мікрокосм. Більше того, я з роками бачу, що так виходить в мене.

З побаченого певний час в минулому.  Шкода, це коли у вузлику носиш всі свої єдині гроші, і через свою старість зробити малу і загубити гроші. Шкода коли не можна нічого вдіяти. Шкода коли людина немічна в своїх думках щоб вони помогли. (Стара бабця загубила гроші, і я бачив як вона шукала у всіх точках де здається була перед тим, зупинка, магазини, і ще певно щось шукала).

З почутого по ТВ. “Коли правда не влаштовує всіх, проявляються легенди.”. І дійсно, власне так воно і є. Сам деколи був в таких моментах коли творились аля легенди, або навіть був творцем забобонів 🙂 Загалом – схильний думати, що швидше за все людська фантазія сильніша ніж так званий “потойбічний світ”.

Професіоналізм починається з простих речей. Якось так сталось, що в магазині де продавали класні та дорогі штучки, виділилась група людей, які мали свого роду привілеї в черзі до каси. І було достатньо, порушити їхні ці “привілеї”, як вони зразу обурювались. Фраза касирки приємно мене вразила: “Ви всі наші клієнти, всіх обслужимо”. Фраза була вартою поваги людини, яка сумлінно виконує свою роботу.
Інший випадок – офіціант коли подав все до столу, підійшов потім згодом і перепитав – “Чи все добре у вас?”. Потім коли вже майже трапеза закінчується, перепитав: “Може додатково щось?”, і на завершення – “Чи смакувало добре вам у нас?”.
Прості речі, а як важливі для людей, для комфортного відпочинку.

No compliants …
Вже давно хочу написати пост про те, чому так багато в житті людей скарг. Кожен хникає, кожен на щось скаржиться, кожен шукає винних в будь якій дрібязковій ситуації. Мені це близько, бо мав можливість спілкуватись з людьми, які завжди були агресивно настроєні, і завжди було багато скарг, які на мій погляд були безмістовними.

Україна це її села, такі як Шляхтинці, Матеушівка і ще пару найдеться. Якось проїжався селами, і подумав – що багатьох ми просто не знаємо. А в них зашито так багато інформації про людей, про історію, про те що ми є, де ми є, і куди грядем.

Україна, Білорусія, Росія це все форки (fork) Київської Русі. І кожен бранчує(branch) як може.

Був в Стрию проїздом пару місяців тому назад. Пройшовся нічним вокзалом, там на будці з хот догами – був надпис “Свіже мясо“. А під написом фотки дівчат якихось, типу рекламні постери. От тобі і паралельні думки, коли їдять хот доги. (Я не їв, бо то була глуха ніч 🙂 – ні хотдогів, ні продавців, ні дівчат :))

На днях, в меню де салати, я прочитав таку фразу “блогерський перець” 🙂

Advertisements