#моє_вперше #опера Rigoletto 🙂 Що тут ще добавиш ?!

Зразу ж скажу, я скептик, я завжди до опери ставився ніяко. Співають щось – ніфіга я не шарю в тому, і взагалі, то для аристократів, щоб повипендоюватись потім в кулуарах. Але як кажуть – досить 1 раз спробувати, щоб потім робити вже чіткіші висновки про будь якиий обєкт чи субєкт в житті людини.

423672028_640

Повна назва: Ріголетто (опера Джузеппе Верді) Лібретто Франческо Марії Піаве за мотивами драми Віктора Гюго “Король забавляється”. Опера на 3 дії. Виконується італійською мовою з українськими субтитрами.
З усього італійського що звучало, знаю тільки пару слів: Comprendo, Minute, Vendetta, filia. Ну і це ті, які я добре почув, бо решту то тотальний словесний … ммм набір. 🙂 Але. Там була музика. І це мене таки зачепило. А потім ще й починаєш розуміти суть, емоційну складову.

Натрапив я на цікаву статейку про Верді і його твори. Ось що там йдеться про відношення Джузепе до опери:

Верди считал, что оперное либретто должно быть кратко, лаконично, заключать в себе необходимый минимум слов, что главное в опере – это человеческие характеры, чувства и страсти, столкновения и конфликты, которые могут быть раскрыты музыкой.

Мурашки по шкірі йдуть, коли я це тепер розумію. 🙂 Адже Я прослухав оперу, прожив життям персонажів, і дійсно, через музику можна передати так багато.

Драма Гюго была в Париже запрещена цензурой, которая не без основания видела в образе распутного и подлого короля осуждение королевской власти вообще; работа над либретто оперы была прервана из-за вмешательства цензуры, выставившей нелепые требования, от выполнения которых Верди решительно отказался.

І тут Гюго дійсно вкладається в сучасні рамки. Тепер все дозволено, путани на кожному кроці, розпусники також на кожній другій машині їздять по тих дорогах. І кому як не сучасному розбалованому суспільству зрозуміти цю оперу. Гюго б не мав проблем з цензурою, це точно 🙂

Коротко про дії і картини, можна почитати тут. Але що дивно було для мене – я програмку прочитав, думав я все зрозумів, все знаю про що це все буде. Але кожна картина, дія давала зовсім інше відчуття. Потім читаєш програмку, і зовсім по іншому розумієш, що ж то сталось.

Тут найшов більше чуть тексту по опері, але бачу то мало. Прочитати б того “Короля що забавляється” в повній мірі, а то не люблю коли “непонятки” є. Але вже, ось це:

Неожиданно появляется граф Монтероне, пришедший защитить честь дочери, соблазнённой герцогом. И его не щадят насмешки Риголетто. Монтероне выгоняют из зала, но прежде он под общий ропот проклинает герцога и особенно Риголетто.

Ні тоді, ні тепер я не “вкурюю” раціонального тут звязку. Нащо тут Монтероне, він взагалі як примара ходив по сцені. І навіщо “дві жінки”, яких занапастив герцог Мантуанський !?

І потім це, мене просто в ступор завело:

Ночь. Неприметный домик на глухой улочке. Риголетто думает о проклятии Монтероне. Наёмный убийца Спарафучиле предлагает ему свои услуги.

Ну прокляли тебе, ну і що? Ну менше було трндіти язиком. Ну ок, але чому вбивати Монтероне? Дивно, бо як тільки Ріголетто зайшов додому, він з дочкою ну прям святий.
От якщо б сюжету забрали Монтероне і його дочку ака Графиню Чепрано, та і самого Чепрано, то мені б тоді все склалось гарно. Була б 100% якісна робота. На мій погляд образ ще одної жінки перед Джильдою був зайвим. І тоді оця помста, ( бажання вбити герцога), була б виправдана. А то якось так вийшло, що Ріголетто хотів вбити одного (позза своєї так би мовити вини), а потім іншого (вже позза вини того іншого) … Або щось тут не вяжеться, ну або я щось пропустив.

Найбільшим шоком для мене – була славнозвісна пісня, яку точно всі чули і у виконанні Паваротті, і навіть як саундтрек в “Інтернах”, і навіть Земфіра пробувала співати, і Вітас, і Кіркоров з Басковим :).
Секрет в тому, що пісня звучить дуже позитивно, я б сказав трошки навіть зухвало, задористо, оптимістично, врешті решт весело. І все це про те що жінки – такі сучки нам чоловікам зраджують, але я от такий от король зраджую їм завжди перший. Доречі, ніколи не розумів цього соціального феномену зради. Як на мене це як смерть людини з якою ти спілкуєшся. Та власне “смерть і собі”. Хз, може я занадто перфекціоніст, і реальне життя мені ніколи не буде відомо.
Теоретично, по контексту  це грязна пісня, тепер знаючи що за цим криється в Ріголетто, і вже по іншому буду слухати її. Але – як музичний твір класна робота, як не крути.

Взагалі то в моєму судженні, твір, чи опера, чи кіно, чи навіть музичний трек, я вважаю якісним, якщо я не почув ні нотки, ні кадру фальшу, так би мовити не відчув що це гра. В даній опері я побачив пафосні речі, які мені не цікаво було дивитись, бо це вже не драма, а десь вже в перемішку з комедією. Та все ж таки почитавши літературних критиків, мистецтвознавців, можна навернути себе на правильні думки:

Напряженность драматического действия, трагический пафос, постоянно сгущающаяся атмосфера мрачной встревоженности, глубокая эмоциональность и драматизм музыки, обобщающей интонации народно-бытовой музыки Италии, выпуклость музыкальных характеристик главных героев оперы делают <<Риголетто>> одним из примечательных явлений мировой оперной классики. Несмотря на некоторую романтическую преувеличенность отдельных образов и мелодраматизм ситуаций (проклятие Риголетто старцем Монтероне, образ профессионального убийцы Спарафучиле, обнаружение несчастным отцом трупа своей дочери в мешке), в опере покоряет жизненная правдивость переживании героев, которым зритель-слушатель не может не сочувствовать.

Та ситуація, що люди подумали що в Ріголетто коханка, а не дочка, це трошки тупо, ІМХО. Аля фейк, але ну за дуже просто. Розумію, що батько боявся за дочку, але все одно, по сюжету так виходить що Верді спеціально так задумав, і щоб він так чутливо любив дочку (що як би я був з Швеції, я б вже щось гріховне подумав). І це спецом для того, щоб в кінці показати драматизм смерті Джильди.

І це “кидалово” придворними, це якось наївно. Ну невже Ріголетто такий “закумарений” був, що “не вкурив”, що його намахують!?

Риголетто присоединяется к ним, ему надевают маску и повязку на глаза

Блін, ну невже він був таким “падаваном” їхнім, що вони йому маску дали? І чому власне? Він же сам захотів з ними? І знав куди “тіпа” йдуть. Як би мені повязку дали, я б засумнівався в їхній правдивості в думках.
Він же боявся що по дочку хтось прийде, значить мав чуйку, і напевно тут він надіявся, що вони таки йдуть кудись підуть з ним, так би мовити відсунути зло подальше від будинку. Але все одно, повязку Ріголетто легко міг відкинути. З його балабольством, він кожного вболтає. А тут на тобі- піддався. Щось тут не так.

І Джильда теж така наївна, за тим герцогом, блін – він її “киданув”, а вона замість нього давай помирати. Якщо це любов, яку завжди оспівують, то я ніфіга не розумію в цьому житті, і я ніколи не любив і не буду любити якщо так, бо така поведінка дуже змахує на психічну хворобу. Як бути такому наївному в житті? Невже жінки, знаючи про таких розпусників, все одно можуть якось там їх любити? Я не шарю цього феномена.

Ну і в кінці фейк аля підстава обєктів для смерті, ну це драматично звичайно, десь навіть мурашки пробігли, емоція співпереживання з батьком, який майже “вбив свою дочку”. Але знову ж таки – це занадто.

От що добре то це музика. Фальшу не чув. Хоча ті литаври, які звучали в найбільш драматичні моменти, я б поміняв на бас лінію глибшу, ну бо ця явно ріже по вухах, і не фітається до композиції. А інші музичні інструменти дуже класно сходяться.

Класно там, де Джильда співала в 3 підходи – типу гралась голосом все вище і вище і вище 🙂 В цьому щось є, вуха відпочивали, мозок заряджався цікавими відчуттями.

Думаю надзвичайно важко співати в 3-4 голоси, коли кожен співає щось своє, і ще й не мішати іншим. Цікаво було, як вони класно зміксували лінію Джильди і сестри Спарафучілє Магдалени.

Здивований, але СПОДОБАЛОСЬ 🙂

Як висновок.

  • Звукові коливання, які попадають в зону сприйняття людського вуха, роблять чудеса, коли вони специфічно скомпоновані. А якщо паралельно з ними йде візуальна картинка, яка своїм змістом показує людські відносини – то здається, що ти в іншому світі, в світі музики і в віртуальному світі персонажів, які пробігають в тебе перед очима.
  • Ті люди, які ходять n-ий раз на оперу, напевно просто насолоджуються вже тільки музикою і співанням акторів, а ніж сюжетом. Тому мені, коли #моє_вперше сталось з вище вказаним списком вражень, напевно як мінімум ще раз подивитись, для закріплення таки можна.
  • Треба ще пару глянути опер Верді особливо, враховуючи що він ставить акцент на музику і вираження через неї емоцій. І ще пару дуже комедійних і дуже трагічних, бо мікси стилів я можу скептично сприймати. Треба провірити самого себе.
  • Джузеппе Верді – людина з демонічним поглядом. Напевно це таки сірі очі були. Це я до того, що люди з такими очима завжди дуже творчі, і досить на глобальному рівні.

04366615

Advertisements