Якось мав розмову з татом про історю алкогольних виробів. Слдово за слово, і згадали вірш. Незадовго до смерті Брежнєва піднялися ціни на спиртні напої. Тому цей вірш гуляв у народі від Карпат і до Курил.

23668801_1193764604_vodka_005

 

Всем, всем, всем!

Водка стоит семь!

Если будет стоить восемь –

Всё равно мы пить не бросим.

Передайте Ильичу –

Нам и десять по плечу.

Ну, а если больше –

Будет то, что в Польше.

Если станет двадцать пять –

Будем Зимний брать опять!

А ще згадали і такі абревіатури:

Горілка “ЕКСТРА” – Ех Как Стало Трудно Русским Алкоголикам.

Горілка “ВОДКА” – Вот Он Добрый Коммунист Андропов.

Згадали, що вся ця епопея з водкою, почалась від того що була свобода, була халява, і люди тим користувались.

І ще добавлю від себе.
Коли до тебе приходять орачі в селі, то вже закон, як вони зроблять роботу, поставити на стіл горілку. Аби як вони зробили роботу, ставити все одно треба.
Якщо до тебе прийшли майстри, то першим ділом питають чи ставити горілку до їди. В більшості випадків, кажуть що ставити. Бо інакше робота робитись не буде.

Горілка, якось так виходить, як своєрідна валюта.
А ще до того всього приписують, “гостеприїмність”, бажання поговорити з людиною, і всяке таке пафосне.

Особисто мені цей інститут горілки не подобається. Більш відвертіше, я його ненавиджу. Багато знайомих, особливо в селі, піддались спокусі і впали в залежність. Дехто вийшов потім з того, дехто й досі скитаєтсья по селі, в пошуках крихти хліба, а ще краще сто грам. Це все сумно, це ницо, це вбивчо.

І коли я бачу горілку на столах, коли я бачу як люди тішаться дивлячись на прозорі форми пляшки, та кристально чистий колір, коли люди смачно прицмокують кажучи, – “Ой, як би зараз сальця з цибулькою, та під горілочку”, мені зразу хочеться блювати від такою людської поведінки.

PS. Хочете сказати, що сало і все решту це ознака українства? Ну то я таким українцем ніколи не був, і бути не хочу.

PS2. Кому захочеться ще радянських віршиків, тут більше.

Advertisements