“Будь-який символ передбачає присутність якогось сенсу. Без цього внутрішнього значення він просто перестає бути символом.”

Як свідчить джерело, 15 жовтня в Івано-Франківську Любомир Стринаглюк презентував авторську книжку “Знаки часу. Розпізнавання” (група на facebook).

“Автор представив та проаналізував у своїй книзі 46 популярних знаків, амулетів і символів виключно з точки зору християнства”,

– свідчить інше джерело, і в цьому я абсолютно погоджуюсь.

На той час я про книгу ще не знав, в Інтернеті інформація не пробігала, адже я був у Кракові. 12 грудня мені приснився сон про трикветру, а вже 13 грудня я його описав в себе на блозі. 28 грудня, шукаючи словник Польської мови, в Букіністі в Івано-Франківську, випадково натрапив на вищезгадану книгу. І вже маючи в голові думки про символи дуже давно і нещодавній сон, без вагань придбав книгу за 69 грн.

Отож, прочитав я книжечку, і тепер маленький відгук.

done

Перш за все, я не спеціаліст в жодній з таких сфер як релігієзнавство чи, зокрема, християнство (хоча виріс і вихований в православних традиціях) чи тим більше магія та все інше, що так чи інакше взаємопов’язане.
Також я не історик, але люблю читати, досліджувати, аналізувати та робити власні висновки. В моєму генеалогічному дослідження саме такі навички дуже допомагають. Я не прихильник, чи послідовник, чи адепт жодних із  релігійних чи анти-релігійних рухів/символів згаданих в книжці. Винятком, звісно, є християнство. Хоча не можу сказати, що ревний християнин, адже наукові знання мені цікавіші ніж віра, все ж таки належу до християнства –  однієї із актуальних релігій в дану епоху Риб. А коли прийде епоха Водолія, тоді й побачимо 🙂
Тому наступні думки є особистими, можуть бути оскарженими та про які можна дискутувати.

Книжечка вийшла невелика (200 с.) і мені того явно мало. В ній описані не нові речі, а добре забуті старі знаки/символи/талісмани. Звісно, частина інформації мені знайома, адже взята вона з Інтернету, але позаяк весь Інтернет перечитати неможливо, то такий собі “довідничок” завжди корисно мати біля себе.

book

На мою думку, такі книжечки мають стояти на столі в кожній сім’ї поряд з Біблією, Кораном чи Торою. І, незалежно від релігійної приналежності, люди повинні знати інформацію. Але ця точка зору може бути засуджена християнством, адже в самій Біблії йдеться про те, що “дерево пізнання” було заборонено. Знання бувають різні і якщо я прагну до знань, то вважаю, що не “хтось” мені продав ті знання чи бажання за “яблуко”, а сучасна ера життя людини вимагає знати певні речі, щоб не бути ошуканим. Тож думаю, з часом, біблейська історія про “дерево пізнання” трошки зміниться в людському трактуванні.

Повертаючись до книжки.

Автор наголошує, що “після завершення праці він остаточно переконався, що відповідь на будь-яке життєве запитання можна знайти в Святому Письмі.”. Ще не можу погодитись з таким твердженням, але можу з впевненістю сказати, що читаючи, аналізуючи різні релігійні джерела та суспільно-політичні описи про життя людства, можна знайти набагато більше відповідей, практичних відповідей (я б сказав навіть історично-антропологічних), а не завуальованих релігією відповідей. Зокрема, книги в подібному стилі, де відважно християнська точка зору споглядає всі “гріхи” та “недоліки” людства, яскравий тому приклад. Джерел інформації так багато, що людям деколи просто потрібно раціонально підходити до них, замість емоційної наївно вірити та сліпо рухатись в той чи інший напрям. І автор, як той пастир, дає інформацію людям в простій формі, легкій для “переварювання”.

Що найгірше мене засмучує, то це те, що релігійні фанатики, дивлячись на такі книжечки, “починають хреститись” і відвертатись, а то ще й грубе щось можуть сказати. Людям не бракує наївності та недовіри до практичної інформації, але явно бракує скрупульозності та прагматизму в житті. Це я бачу в багатьох сферах.

Чесно, деякі символів мені не були відомі, або були відомі, але я не знав історії їхнього походження. Найчастіше, символ мені був відомий, але не так детально та глобально. За що окрема подяка автору за таку збірку, адже це якраз той стиль, який мені подобається: широко, масштабно та зі “спільним знаменником”, щоб розуміти не тільки поверхневість символу, але і його давні значення.

Старе/Нове. Що я усвідомив для себе остаточно – щоб осмислити сучасні релігії, варто крім читання про них читати про давні язичницькі/поганські традиції. Ніхто не буде в них затягуватись/захоплюватись, але знати треба. Адже скільки ми маємо християнських традицій, а люди так і не знають, що то давно забутий язичницький звичай. Прикладів є багато, моя стаття не для цього. Загалом, що я власне завжди роблю – читаю історичні передумови будь-чого, чи то кельти, чи то Атлантида. Знання першочергово. Віра? Можливо.

“Смерть/Вічне життя.”
“Підлещуватись до смерті” – ось ключова фраза, яка показує специфіку язичників (поганів). На противагу, християнство не сповідує такий підхід. І це яскраво показує, як людство “подорослішало” і вже не боїться смерті як природного факту, але боїться Божого гніву, що є духовним фактом. Я вважаю, що суть та сама – люди і далі бояться! Ось що заважає людям спокійно жити.
Хоча не так далеко і відійшли сучасні люди від страхів. Смерть і вічне життя завжди знаходять відбиток в символах. Це тема, яку я й досі не можу зрозуміти повністю в християнстві. Чому людям так потрібне то вічне життя? Ніхто ж не знає яке воно, які стандарти перебування “душі” та інших субстанцій людини після смерті. Хоч описаний рай, але то виглядає радше утопія.

“Чоловік/Жінка” – ключовий дуалізм в багатьох символах. Які б не були релігії, вони завжди приховують жінку за чоловіком. Якась така “політика” їхня. Хоча прослідковуючи історію символів можна зрозуміти, що людство це біологічні організми і як би суспільство не розвивалось, які б моральні принципи та стандарти життя не пропагувались, люди залишаються тваринами, з їхніми бажаннями. Одні називають це гріхами, інші бажаннями, треті ще якось. Факт залишається фактом: ще жодний суспільний стандарт життя не заборонив фізіологію, бо це природній інстинкт виживання та розмноження. Тішить, що християнство пробує людям допомагати в цьому, але “люди все одно володіють базовими інстинктами тварин”.

Ну і звісно у всі віки, протистояння/гармонія жіночого та чоловічого начала просто не могли пройти непоміченими.

Читаючи книжку, звернув увагу на таке – цитата з книжки (розділ Інь/Янь):

“Якщо уявити, що енергія Янь (чоловіча) починає щось створювати, будувати, то рано чи пізно вона заповнить весь об’єм і розвиток зупиниться – для розвитку їй потрібна енергія Інь (жіноча), яка час від часу щось руйнує, тим самим звільняючи місце для нового будівництва і творення”.

Звісно, в жартівливому частково контексті, але я подумав: “Виходить, що жінка в сім’ях призначена для руйнування, що в свою чергу має мотивувати чоловіка до творчості в сімейному житті? Пояснює сімейні суперечки, але логіку не пояснює.” Я думаю, в цьому щось є.

“Добро/Зло”. Ну як тут без цього. Крім релігійної та магічної символіки завжди пробігає ця тема. За символами можна зрозуміти, що люди емоційно завжди налаштовані і залежно “хто з якої ноги встав” чи “хто кому в чому нашкодив” завжди маємо дуалістичну проблему відносин людей. Особисто я вважаю, що тут 90% вирішує емоційна складова – ДНК набір генів людини, що спричиняє її реакцію на інших людей. Люди ж не знають і бояться, а як наслідок – ховають психологічні проблеми за ширму Добра/Зла, Бог/НеБог. Я вважаю, то якийсь самообман.
Але знову ж таки, знаючи різницю між символами, можна бути “озброєним”. Бо розуміння того, яку енергетику може нести символ, може допомогти не тільки в екзорцизмі чи трактуванні використання символу, а й в простому виборі чи то подарунку для когось чи то щось для себе.

Знак/Анти-знак
Вже не пригадую конкретно з якого розділу і дослівно не процитую, але то нове для мене про магію (як і загалом вся магія – то невідоме і не дуже цікаве для мене):

“Суть чорної магії не в творінні, а перетворенні, тому маги завжди змінюють відомі символи в 100% чи 180 градусів протилежні)”

Тому тепер стає зрозуміло, чому так багато анти-знаків і чому люди завжди плутаються. Яскравий приклад з різно-напрямленими свастиками чи пентаграма. Головне знати різницю – і це вже важливий крок до боротьби з емоціями та страхами.

Боги переважно сонячні. Якщо аналізувати психологічні аспекти людського страху перед богами чи Богом то сонце – ключовий астрономічний фактор, що перекликається з науковою теорією про космічне заселення людства на планеті. Відповідно, знаючи символи тих богів чи їх послідовників, можна відділити “зерно від полови”. Для мене це питання ще частково відкрите.

Погоджуюсь з автором про феншуй, що виглядає воно якось занадто корисливо – нічого не робити, а щось отримувати. Якийсь соціалізм, а не східна філософія. Та й загалом, занадто там пафосу у всіх тих символах.

Масони та ряд інших сумнівних псевдо-релігійних парадигм і суспільно-релігійних угруповань.
Замість відкидання їх взагалі варто цікавитись чи є якась в них суть, чи це просто політика та PR. В таких випадках символи явно мають не тільки розпізнавальний характер, а й магічний. Знати про них треба, наслідувати їх – ним не обов’язково.

Хоча не дуже дотичне до головної теми розділу, але мені близьке:

“Кожна людина повинна працювати – цим її покарано за первородний гріх, праця для неї була розвагою.”

Тут я та інші люди сходимось в думках, я – трудоголік. 🙂 Працювати програмістом мені подобається. Робота, де я використовую мозок і витрачаю мінімум емоцій на спілкування з людьми та їхніми забобонами; робота, де я відчуваю, що я не лінивий паразит, який “чекає з неба манни”, а людина, яка працює з задоволенням.

І та думка викликала в мене запитання: “То що? Невже працювати в задоволення могли тільки Адам і Єва? А тепер це розкіш в людей чи це навіть гріх? Невже маючи роботу як потребу, людство тому і не любить працювати, бо власне через “не хочу” роблять?”.

Висновок.

Цікава книжечка. Як мінімум тому, що узагальнює базові знання про релігії, богів, людей, поняття добро/зло і так далі.
Дає можливість задуматись: що є правда, а що обман, як відрізнити правдивий символ від підробки чи беззмістовної “пустишки”. Як максимум, зумовлює задуматись про вічне, про Бога, про найближчу релігію при якій виріс.
Від Адама/Єви і до тепер, люди завжди прагнули знань, не конче зразу магічних, але й простих, раціональних, прагматичних суджень та пояснень, як побудований світ. Чи можна вважати такі бажання тим же самим гріхом Єви?
До цієї теми я свого часу читав про агностиків/гностиків, і в них той магізм то ключове. А якщо людина просто хоче знань, фактів як науковець? То чи є це гріхом/бажанням “того самого дерева”?

Я думаю, що відповіддю для мене на таке питання буде цитата з передмови до книжки:

“Перші люди схибили, бо дивились на райське дерево як на таємничий талісман, що магічним чином без особливих зусиль дарує найвищу владу …”

 

PS. Завдяки читанню книжки “Знаки часу. Розпізнавання” взнав ще й пару нових слів для себе, про що згадаю в окремому блозі про мови, згодом.

Advertisements