“Вчора” йду з офісу, думаю – “Ну ладно, проблеми в логіці сайту я знайшов і в коді я знаю що робити, теоретично. А “завтра” буду вирішувати ту проблему далі, головне тепер знаю що конкретно робити”. Прийшов додому, повечеряв, читав всякі генетичні, історичні статті, написав новий допис в блозі про мови, “завис” на карті Блау 1645-го року, дивився пряму трансляцію запуску Falcon 9 від SpaceX, почав писати емейл одній полячці про збіги її аутсомної ДНК з моїм та маминим на базі GEDMATCH та FTDNA результатів, ну таке… всяке… Та й пішов спати. Думаю, “рано” встану десь 9-10 і піду на роботу, то “П’ятниця”, гарний день, мене завжди пробиває на кодінг, дороблю роботу. “Рано” Будильник “чомусь” не дзвонив, я ліниво собі поспав ще десь до 10:15, з трудом встав, кажучи собі в думках “Андрію, який же ти лінтяй, вставай вже і йди на роботу”. Встав, помився, але все одно сплю в середині ще. Зайшов на Facebook, глянув новини, коментарі, привітав людей з днем народження, перекинувся пару словами з Taras Kovalchuk і вже був готовий йти на роботу. Аж тут Тарас каже геніальну фразу – “Субота ж” 🙂

 

time

Власне це дало мені поштовх написати про час. В даному випадку метою допису є аналіз ситуації, чому так стається, навіщо, чи це погано чи добре, і так далі.

Що я знаю про себе

  1. Вже багато раз, на ранкових нарадах на роботі в П’ятницю я казав – “Вчора я робив то і то, нині буду робити то і друге а завтра буду робити третє”. І мене постійно виправляють, що “завтра” то Субота. І я в такій ситуації звичайно якось віджартуюсь, але завжди залишається такий невизначений стан, не то образи на себе, що я забув про час, не то на інших, що вони пам’ятають про час, не розумію цю емоцію.
    Буквально тиждень назад, ситуація була смішна, кажу тестерові, – “я там один баг пофіксав, ти потестуй то і то а інший я не встигаю, зроблю завтра”. А він мені – “Ну сейчяс я иду пить …”. А я такий йому по-дурному “А потім що?”. І тут же розумію, що він мав на увазі, і я хотів щось добавити, але він мене випередив – “Завтра не знаю как … завтра Суббота”. Я так був розчарований, що то була П’ятниця, що аж пішов додому десь в районі 18 год., з внутрішньою думкою, як завжди на англ. мові – “Surprisingly, today is Friday“… “Занавес” як кажуть.
  2. Вже не перший раз я помічаю за собою, що в П’ятницю мене “страшно пробиває” на роботу, особливо під кінець дня, коли всі йдуть по швидше додому. Я звідкись маю сили і бажання працювати, і працездатність зовсім не залежить від моменту часу чи обсягу випитої кави. Тоді попадають або вдосконалення коду або покращення продукту, якісь творчі ідеї, креативність “пре” (як казала Nataliya Mukhitdinova колись – “фонтанірує”) в той момент, що я можу на роботі сидіти і до 21 а той далі. А це (коли “фонтанірує” :)) мене найбільше мотивує, і я зовсім не відчуваю часу. Потенційно це все залежить від усвідомлення, що люди йдуть додому в 16-17 год., коли 8год робочий день ще ніхто не відміняв, ну і мене це дратує. Або пов’язано з тим, що народу менше – менше шуму, можна спокійно попрацювати. Таку поведінку я замітив за собою десь з 2007 року, власне, коли почав працювати.
  3. Зараз специфіка роботи така, що я часто “забиваю болт”, ігнорую те що мені кажуть і тупо роблю те, що мені цікаво. Бо до тепер я пробував пробити бюрократичну та європейсько-ліберальну “стіну”, і змучився щось комусь доказувати. І також я знаю, як така емоційна ситуація на роботі відбивається на моєму повсякденному житті. Це вже не перший раз коли цікава зайнятість мотивує мене на позитивне життя. До списку “цікавостей” крім роботи програмістом входять також дослідження родоводу, генетичні дослідження, історичні дослідження, вивчення мов, психологічні, соціальні, філософські роздуми і загалом глобальне мислення.
  4. Більше того, на роботі я замітив особливість – я роблю задачу краще, коли я сам її собі поставив, а не якщо мені хтось дав задачу, і ще каже що важливо а що ні. І мені байдужий час. Мені це завжди дивно і важко усвідомлювати, адже так багато роботодавців чи інтервюверів скаржаться, що не можуть найти працівників з самоорганізацією, з можливістю ставити власні задачі та успішно їх вирішувати. А з чим це пов’язано?  З лінивістю людей? З їхньою здатністю виконувати задачі щоб досягнути успіху? Чи можливо, просто всі хочуть пити пиво, відпочивати, і щоб гроші самі прийшли в кишені?

 

Що кажуть інші

№1

Давніше я чув фразу – “щасливі люди не відчувають часу“. Пошукав в Інтернеті і ось що UA Modna пишуть про щасливих людей:

Вони дозволяють собі не заважати на плинність часу (А іноді просто не можуть нічого з цим вдіяти)

Коли ви занурені у діяльність, яка одночасно є складною, підбадьорюючою та суттєвою, відчуваєте радісний стан, який називають “потік”. Щасливі люди шукають відчуття “захоплення” або “піднесення”, яке послаблює самосвідомість і сприяє почуттю успіху. Як пояснює Pursuit-of-happiness.org: “Для того, щоб ввійти у стан “потоку”, ви повинні побачити свою діяльність добровільною та приємною (що внутрішньо мотивує), і ця діяльність повинна вимагати навичок та кидати виклик (але не надто складний), а ще мати чіткі цілі на шляху до успіху”.

І тут я повністю погоджуюсь – 3 пункт з вище наведеного списку власне є підтвердженням.

 

№2

Маю книжку “Знаки часу”, відгук про яку можна прочитати тут. Так от наведу цитату звідти, про роботу:

Третя заповідь Божа гласить: “Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє” (Вихід 20:9). Кожна людина повинна працювати – цим її покарано за первородний гріх. До того, як людина вчинила первородний гріх, праця для неї була розвагою. А після первородного гріха праця стала для людини обов’язковою і часто тяжкою …

Там в відгуку я вже частково розкрив свою думку, але в цій публікації я хочу ще раз наголосити для себе і задуматись. Адже виходить, що коли я ментально в голові ще й досі працюю, чи хочу працювати, чи досліджую цікаві речі, ну не відпочиваю, не сповідую ні Шабат ні Суботу ні Неділю як дні, в які треба відпочивати і згадувати Бога, тоді я грішник – я порушую Третю заповідь яка дана євреям, на той момент від “Єврейсько-Орієнтованого Бога”.

Але чи варто заглиблюватись аж до Бога? Я працюю над чимось, мені то цікаво, я відчуваюсь вмотивованим і … так, щасливим, бо робота в такому випадку є дійсно моїм задоволенням. Отже можна сказати, що я оминаю усвідомлення первородного гріха, праця для мене не є важкою і не є покаранням. Отже я живу в “віртуальному світі первісних людей” за Адама і Єви 🙂

№3

В одній із розмов, Zoriana Cherniak зауважила, що я по соціотипу “Дон Кіхот” (Интуитивно-логический экстраверт – “Искатель”). Хоч я і читав в недалекому минулому про соціоніку та соціотипи, але про Дон Кіхота забув. Прочитав ось звідси, не все звичайно про мене, але ця цитата – 100% про мене і в тему даної публікації:

Имеет разнообразные интересы. Нередко его увлечения никак не связаны с основной работой. Стремится собрать все открытия и новшества по интересующей его проблеме. Генерирует смелые, альтернативные идеи по любому вопросу, с которым ему только приходится сталкиваться. Не переносит рутины и оков традиций. Если дело, которым вынужден заниматься, его не увлекает, придаст ему совершенно новый оборот.

Стремится изучать и объяснять сложные объекты или явления, по которым не существует однозначных концепций или логических теорий. Выясняет взаимосвязь различных схем или структур. Сопоставляет различные системы между собой. Если идея не “садится” в составленную им результирующую схему, то способен изменить и подать ее так, чтобы она все же вписалась в нужные рамки. Любую проблему анализирует комплексно, с нескольких сторон. Объясняет, в каких случаях работает тот или иной ее аспект. Собирает свою структуру как в конструкторе, из готовых составных частей. Интересные наблюдения или соображения увязывает с собственной теорией. Стремится отыскать единое объяснение разнородным явлениям. Ему важно отыскать причинно-следственные связи между частным и общим.

І так далі, що десь на 80% сходиться з моїм власним відчуттям. Але на тому ж сайті пройшов тест, і виявилось, що я “Логико-интуитивный интроверт” – “Аналитик”  -“Робеспьер“. Соціотипи неоднозначні, ну хоча б тому, що мене цікавить і пошукова і аналітична діяльність. Буду досліджувати це питання.

№4

Якраз в ці дні, отримав ще один коментар від Lyudmyla Makarenko на Facebook, який не можу не згадати. Адже це явний доказ тому, що моя впертість не тільки приносить успіхи, а й вже залишається характеристикою мене як особистості.

facebook_quote

 

І в таких випадках, завжди запитую себе –  “А можливо людям не вистачає впертості до життя? Можливо цього і не вчать ні в школі ні в університеті? Можливо це передається по ДНК?”.
До речі про впертість я писав в моїй публікації “Впертість – ключ до успіху“. А про ДНК аналітику пов’язану з соціотипами та поведінкою людей, планую опублікувати згодом на моєму блозі LUND-IA-K, адже зібрав трохи даних про людей 1890-1910 року народження, ну то згодом …

 

Висновки

То що ж це є загалом? Ідеалізм  чи Трудоголізм чи Щастя чи банальна забудькуватість та розсіяність?

  • Про ідеалізм я згадував в свої публікації “iDeal?” – тема ще офіційно не закрита.
  • Про трудоголізм в мене багато думок, завжди все в голові крутиться, я завжди хочу дати їм порядок. І ось маючи для цієї мети блог, я все одно в питанні роботи та трудоголізму не можу заспокоїтись. Час від часу робочі думки пишу в себе на LinkedIn.
  • Чи неможливість бачити, відчувати час як відчувають інші є ознакою мого щастя?
  • Відносно розсіяності та забудькуватості, можливо. Зараз проводжу ДНК дослідження на рахунок хворіб, і порівнюю батьків та самого себе. На разі, нічого критичного не знайшов. І загалом у всіх нас нормальна пам’ять.

Поки що можу сказати одне – Я щасливий, якщо займаюсь цікавим заняттям. Я щасливий коли поряд нема людей, які самі собі ради не можуть дати; людей, які вимагають дружби чи відносин. Я щасливий, коли моє життя йде по-моєму. І вже точно – час мені не потрібен, час для мене не важливий – доказ цьому сьогоднішній ранок. Важливе для мене щось цікаве в житті.

 

PS. В мене нема годинника 🙂 Останній “толковий” був Montata, телефонів ще тоді не було так глобально. Потім пару китайських мав, які швидко переставали працювати. А з появою телефона, годинник втратив для мене будь-який сенс. Хоча так, знаю, що це важливий аксесуар в стилістиці, але мені на то на***** 🙂

 

Advertisements