Нище наведений набір думок почав формуватись в мене ще в процесі роботи. В перші роки, я писав в резюме result-oriented, бо я бачив то в інших і думав, що то норма чи “так треба”; думав, що я то все добре розумію. Але з роками я зрозумів, що є ще process-oriented (в 2011му році я то остаточно відчув на собі). Отож про різницю між process-orieonted людиною та result-oriented людиною на власному прикладі.

systems-vs-goals

Відносно роботи

Я розробляю Інтернет сайти де “результатом” роботи є готова сторінка в Інтернеті, якою можуть користуватись люди. Але не пригадую, щоб саме результат мене мотивував до роботи. Тобто кінцевий продукт мене майже ніколи не цікавив (і досі не цікавить). А якщо говорити про “процес” роботи над сайтом, тоді більшість мені подобається, мотивує до роботи, дає цікавість в житті.

Для прикладу наведу одну із ситуацій. Мені кажуть треба зробити якусь функціональність, але швидко. Я попри те, що усвідомлюю потребу клієнта в швидкості, все одно не роблю (і не зроблю) швидко, бо мені результат не цікавий – будь то завдання на завтра чи на рік вперед, я буду його робити з однаковим рівнем цікавості. Адже подобається мені процес виконання. І власне тому, я деколи засиджуюсь вечорами на роботі – мене мотивує щось робити, коли я сам собі ставлю як задачу; мене мотивує сам факт “перебування в середині процесу”. Ну а результат? Він буде звичайно, але щоб не було як з недоношеними дітьми – якісь веб сайту вимагає часу, впертості і скрупульозності.

Ще один приклад – Agile/SCRUM. Це методологія, яка представляє собою набір певних правил, якими власне формується процес роботи. Результатом використання цього процесу є успішно і вчасно зданий проект/сайт. І знову ж таки – подобається мені частина процесуальна – бо там я відчуваю мотивацію (чомусь).

А ще, кажуть, що робота для того, щоб заробити гроші, тобто матеріальний достаток це результат, якого очікуєш “в процесі” чи після роботи. Знову ж таки, це ніколи мене не мотивувало. За майже 10років роботи були різні проекти, різні люди, різні зарплати, але завжди я з повною віддачею працював і особливо там де мені було цікаво.

Підсумовуючи: Мені подобається процес роботи, а не результат. Особливо у випадках, де я сам ставлю собі задачі. З 2007 року я працюю в сфері програмування, і ще ні разу ніякий “результат” не змінив мою “орієнтацію”.

Інше

Але дійсно, з роками, я побачив себе в інших сферах, в інших місцях, де власне відчув, що я більше таки process-oriented а ніж result-oriented.

  1. Я займаюсь дослідженням родоводу з 2003го року, генетикою з 2014го, частковим історично-генеалогічним дослідженням на теренах Польщі з 2015го. І протягом всього періоду, знаходились люди, які казали “Ну та коли ж ти вже то дерево зробиш, намалюєш покаже?!”. На що я завжди відповідаю, що дослідження складне, бо не всі дані є, і я досліджую на різних рівнях. Спочатку я ставив собі задачу, щоб отримати результат на рівні лінії чоловічої (батьківської). Так я думав про результат, нічого дивного в цьому нема. Потім зрозумів, що родовід це багато людей – як мінімум базові 4 гілки, і тоді процес роботи розширився – я став більш вмотивований (чомусь). Мені подобається копатись в історії, досліджувати різні теорії зв’язків, походження прізвищ та міграцію людей. Звичайно, результат дослідження “витає” в мої голові, але процес мені більше подобається. Я можу ночами сидіти, аналізувати, думати, писати, описувати, але проміжний результат може бути навіть і не помітний.
  2. Так чи інакше, в процесі дослідження на різних рівнях, назбиралось багато даних. По моїх розрахунках та ідеях, десь на 3 книжки (ну або 3 різні розділи). Я таки планую опублікувати книжки. Але на днях, я зрозумів, настільки я не result-oriented, бо мені кажуть – “Ти ж вже так довго досліджуєш, пора і книжку писати вже, давай… Ну має ж бути якийсь результат?!”. Суть в тому, що знову ж таки, сам результат, чи то намальоване дерево чи випущені книжки не мотивують мене так, як сам процес дослідження. Я не можу це пояснити детальніше, тут треба психологію напевно добре знати. хз.
  3. Англійська мова. Детальніше на блозі про мови: “How I got Addicted“, “#English Learning System [geek]“, “Я думаю Англійською мовою“. А тут зауважу тільки те, що я ніколи не ставив собі задачу вивчити мову і користуватись нею як столяр стамескою. Звичайно, англ. мова тепер в мене інструмент в роботі програмістом, але я і досі тішусь коли вчу мову, говорю нею, досліджую її історію. Процес постійного дослідження та вдосконалення знання мови – ось що мене цікавить. І коли мені кажуть “Та скільки вже можна вчити ту мову?”, я відповідаю, “бо мені подобається дізнаватись все нові і нові горизонти людських можливостей”.
  4. Блоги. Багато блогерів пишуть тому, що вони або заробляють на рекламі на сайтах, або пропагують щось, що так чи інакше принесе їм прибутки, чи політичний електорат. В любому випадку вони ставлять собі кінцеву ціль, щоб отримати якийсь певний результат. В моєму випадку, я по-перше ненавиджу реклами, тому навіть за гроші я б не погодився розмістити в себе на сайті рекламу (виключення є wordpress – тут мінімум, за рахунок безплатного користування). А по-друге, я пишу, бо мені подобається, а не тому, що треба мені заробити на цьому гроші. Історію моїх блогів можна прочитати тут.
  5. Музика. Часто стикаюсь з проблемою, що багато людей, будучи фанатами електронної музики, відвідують різні нічні клуби, великі події, концерти. Це я вважаю result-orientation, бо як суть “фанатизму” каже – треба прагнути до свого ідола, ну і всяке таке. Але в мене орієнтація на процес – власне музику, ба навіть більше – мені подобається процес створення музики, внутрішня структура музичних робіт, аналітика використаних інструментів/семплів, якою програмою зроблено, який жанр та стилістика. Про це мені дуже б цікаво було також писати – думаю започаткувати ще один блог 🙂
  6. В 2015му я переїхав в Краків, для чого було ряд причин та обставин. Але виявилось, що багато людей переїхали в Польщу і активно планують тут залишитись і так би мовити “запустити корені“. Я вже себе скільки питаю – нема в мене цього бажання. Перебування в Польщі не є для того в мене. Мені подобається сам процес перебування в іншій державі, тимчасово, для досліджень, для досвіду “що так ЄС?”, для географічно корисного розташування з точки зору подорожей. Люди дійсно є result-oriented і кінцевою задачею є отримання громадянства. В мене щось такого бажання нема. Навіть, якщо в мене так вийде, то чисто випадково, тому що час пройшов.
  7. Не пригадую зараз, але відчуваю, ще знайдуться пару прикладів з мого життя, де я явно process-oriented.

І все ж таки, підсумовуючи, мене мотивують задачі, які я сам собі ставлю по життю. Люди кажуть, що це високий рівень само-організації і то напевно що так. Я вже частково це згадував в статтях “iDeal?“, “Впертість – ключ до успіху” чи в ряді інших статей з циклу “Правила життя“. Така специфіка накладає труднощі у відносинах – мені не подобається, коли хтось мені “розказує” як “треба жити” і що “треба робити” і куди/що “треба винести”. В недавній статті “Еволюція Інтересів“, я постарався розкрити різницю між власним усвідомленням того, що треба робити в житті, а що мені подобається робити в житті.

Хоча може не суть в process vs. results.

Можливо суть в тому, що людина сама собі ставить задачі або людині ставить задачі хтось інший?

Будучи свого часу менеджером проміжної ланки, я мав колись задачу “Поставити процеси в команді“. Не скажу, що я з тим справився дуже добре. Напевно тому, що рівень моєї зацікавленості в процесах був завеликий, і відповідно людям не було то взагалі цікаво. І коли їм казалось, що “процесів треба дотримуватись”, вони не дуже охоче то робили. Їм головне був результат роботи, а не процес. Хоча може то був той самий ефект – “Їм хтось ставив задачі, а не вони самі”. Шкода, але опитування їхніх думок я тоді не проводив.

Слідуючи такому опису (шаблону поведінки), мені б мав подобатись процес формування свого тіла, процес спортивної зарядки тіла з метою подальшого здоров’я. Але на-жаль чомусь тут мотивації в мене абсолютний нуль. 🙂 Можливо це тому, що суспільство завжди “бажає здоров’я”, “торочить про здоровий спосіб життя”, “про то да сьо”, а це геть не задача яку я собі ставлю. Я пробував знайти в собі сили і поставити ту ж саму задачу але від власної особи – не виходить. Швидше за все я колись про це пошкодую. Will see…

Ще один приклад в цьому напрямі, це бюрократичні системи, державні системи, закостенілі установи, що вимагають багато паперової роботи. Ніби процес, ніби визначено, ніби мало б мені подобатись, але ні – мене то нервує. Але чому? Тому що я вважаю що система/процес може бути вдосконалена, спрощена? Напевно. Так більшість пояснюють. А може тому все таки, що хтось комусь ставить задачі, обмежує на шляху до цілі людини?

Я спостерігаю дивний, але цікавий “поворот” у власних думках, і про це потенційно я ще щось колись напишу. 🙂

PS2. Пару цікавих ілюстрацій в тему на англійській мові.

mcneill-2007-hofstedes-organizational-culture-dimensions-5-728

cqvqyvpuaaeekay

slide_6

cepzkxnw4aaaeen

7c51e260a6e728e10c62f8a01a764f88

Resources:

Advertisements