Оманливе відчуття “дому”

А оманливість в тому, на мою думку, що відчуття дому залежить від кількості повторів ночівлі в певному місці. Чиста математика.

Детально: Свого часу, коли я ще малим почав усвідомлювати повторюваність речей, я почав відрізняти і пам’ятати їх. Ну всі так функціонують. Перші рази, коли з мамою вертався з міста, впізнавав свою хату і мав ще той емоційний фон та відчуття дому. Приходив з школи у вже впізнавані ворота і відчувалось, що вернувся додому. Майже цілий 7 клас, я пробув на сході України – частково в Конотопі, але більшість часу в селі неподалік, де я вчився, а мама викладала. Там я теж привик до східноукраїнського дому, до воріт, до осик, які ніби вітали мене, коли я йшов по дорозі і наспівував англійський алфавіт (так, тоді я перший раз відчув радість в житті – я вчив ще одну іноземну мову, крім німецької). Відчуття дому було і тоді ще емоційне, бо чим більше я там жив (ночував) , тим більше я звикав, що то мій дім. Але на не довго, бо завершити 7 клас прийшлось мені в селі, де я народився. Це було перше (статистичне) “після довгого часу” повернення до дому. З поступленням в коледж, емоційний фон притупився і я все більше часу проводив в Івано-Франківську. В ті часи, я ще таки відчував, що дім мій в селі, а в місті тимчасово (бо тоді я орендував хату і ночував зі знайомими студентами в будинку незнайомої мені сім’ї в місті). Але знову ж таки – з роками, “кількість повторів ночівлі в певному місці” переважала, кількість впізнаваних об’єктів в місті – переважала, кількість знайомств та звичних справ – переважала. З поступленням в університет, був гуртожиток і хоча я їздив 1 раз в село, відчуття дому вже дедалі більше втрачалось. Так, юридично, я був приписаний (зареєстрований) в селі, але емоційне відчуття дому вже було в місті. Навчання принесло дуже багато знайомих різного віку. Потім робота – ще більше “заангажованості в місто”. Потім купівля квартири, але я не відчував це чимось кардинально новим – я вже на той час відчував місто своїм домом (конкретний будинок чи квартира не викликали в мене ні позитивного ні негативного відчуття – це місце де я ночував, спав, прокидався, etc.). Після 17 років життя в Івано-Франківську, де власне я приписаний на даний момент, я вирішив поїхати до Польщі. І з бігом часу, я розпізнав той самий “ефект оманливого відчуття дому”. Кожного разу, коли я перетинаю кордон з України і вертаюсь до Кракова, я знову відчуваю те саме – оманливе відчуття дому в Польщі, відчуття місця, де кількість впізнаваних і добре усвідомлених об’єктів все збільшується. Кожного разу, коли вертаюсь з туристичних поїздок чи то по Польщі чи з Європи, вважаю, що в Кракові на даний момент мій дім. Крім вище описаного, живучи в Кракові мене нічого не турбує, ніхто і ніщо не турбує життєвими та соціальними питаннями. Тут я можу вирішувати як я хочу жити далі.

Суть в тому, що таким же чином, я думаю, буду відчувати дім десь в глибинці Швейцарії, чи Австрії чи Німеччини. Суть відчуття дому в тому, що в є проміжки часу життя, де людина знаходиться найчастіше, спить, працює, купляє їжу, відпочиває.

І оманливість ще тому, що стереотипно мислити – “дім це там де ти народився”, де живуть твої родичі, сусіди. То відчуття старе і воно вже пропало в мене. Звичайно я можу приїхати та відвідати, але відчуття вже далеко інші. Не знаю як далі буде, але математично/статистично я бачу певну закономірність, як мінімум на власному досвіді. Можливо й інші щось подібне мають/мали – треба б більше зібрати даних для статистики.