Селективний Перфекціонізм

Йдеться про елементи перфекціонізму, які не завжди діють, бо людина має вибір, має страх та сумніви. Я зібрав приклади з свого життя, які показують, що самого відчуття перфекціонізму/ідеальності мало, щоб вважати себе перфекціоністом.

В 2015му я описав думки про ідеалізм в статті “iDeal?“. То була аналітика філософських та психологічних принципів ідеальності. Навіть тоді я мав певні сумніви, але всі ті думки, припущення й досі актуальні в мене.

Дану статтю я задумав в 2016-му році, але на той момент я не мав достатньо фактів, щоб переконати хоча б самого себе. Як тільки якась ситуація траплялась, чи десь відбувалась дискусія в подібному напрямі, я робив нотатки в чернетці статті. Пишу це, бо читачу буде тоді зрозуміло, чому частини тексту не пов’язані плавно. Крім того, це “жива стаття”, тобто з часом, я буду додавати більше прикладів.

В моєму житті є ряд людей, які також перфекціоністи, але більшість людей ні. Цей дисбаланс мене завжди виводить з себе. Але з роками, я просто навчився ігнорувати. Порівнюючи свою поведінку з людьми, я роблю висновки, і приймаю рішення, вже усвідомлюючи, що люди різні, і шаблони поведінки різні, і реакція на ту саму ситуацію різна, і що світ не ідеальний. Власне блог був створений саме з такою метою. Навіть візит до психотерапевта не допоміг би мені так – бо там було б швидше і хтось контролював би мої думки, а в блозі я маю час на власні роздуми.

 

Теорія і Терміни

Отож Вікіпедія каже:

У психології перфекціонізм — це віра в те, що ідеал може та мусить бути досягнутим. У патологічній формі є неприйняттям усього неідеального та загалом схильністю вважати його нездоровим. Проявляється бажанням робити все лише найкращим чином.

 

  • Перший раз, я почав думати про “ідеал може і мусить”, після суперечки про Ісуса Христа та про те “як християни слідують нормам в Біблії”. Власне й досі думаю так – “Якщо Ісус був ідеальним, і він був/є зразком наслідування, значить і ми люди можемо бути ідеальними. Ми теж діти Бога”. Але прочитайте ще раз попереднє речення, усвідомивши, що я атеїст 🙂 І ви зрозумієте наскільки складно думати про ідеалізм. Так чи інакше, записані норми в Біблії вказують на прагнення до ідеалу. То до курви чому люди такі ліниві і не прагнуть, а тільки відмазуються фразами “In real world”, “In worth case scenario”, “If I were u, I would”, etc…
  • Так, мені важко приймати “неідеальне”. Загалом, мені важко чути фрази типу “Та не бери то близько до серця”, чи “Та не зважай, ідеальних людей немає” чи “Все що ти кажеш то утопія, ніхто так не робить”. Нижче на прикладах, спробую розкрити детальні відчуття. Важко тому що я знаю, що світ не ідеальний, але не можу зупинитись прагнути до кращого. Не можу і не хочу здаватись.
  • Я не вважаю “неідеальність” “нездоровою”. Я тільки вважаю, що люди, які недбало щось роблять, поводяться в ситуаціях, просто не потребують ідеальності в житті. Їх генетичний код записаний так, що їм добре жити в бруді, в погано поставлених речах, в хаосі. Такі люди існують. І я вирішив, що я не хочу таких людей в моєму житті. Хай собі здорові ті люди живуть, десь, але не біля мене.
  • Чи вдома, чи на роботі, чи в публічному транспорті, чи в подорожах, чи навіть у відносинах – я завжди хотів, хочу і буду хотіти “робити лише найкращим чином”.
  • але… велике АЛЕ – власне чому ця стаття і створена…

===

В статті на habr.com згадується таке:

В основе каждой системы контроля восприятия лежит опорный уровень – диапазон восприятия, который сигнализирует о том, что система находится «под контролем». Если восприятие находится в пределах опорного уровня, то система бездействует. Как только оно выходит за его рамки, система предпринимает определенные шаги для восстановления баланса.

І ще подається графік, який я як інженер-системотехнік, не можу пропустити:

Так вот, опорный уровень у каждого индивида свой. Если у меня стандарты мыть посуду 2 раза в день, то тот, кто моет посуду каждый раз после приема пищи — перфекционист, а тот, кто оставляет все до вечера или до утра – прокрастинатор или лентяй.

Отож я й досі перфекціоніст. 🙂

===

Десь в 2016/2017 в мене сформувалась думка –

“Точність даних впливає на якість висновків та прийняття рішень.”

Це так би мовити, підсумування всіх думок про перфекціонізм, і про мою впевненість в тому що я, приймаючи рішення буду опиратись на точність інформації. Хтось наприклад купляє холодильник за лічені хвилини, а я проводжу аналітику, складаю таблицю і аж за півроку купляю холодильник 🙂 Подібна ситуація була з диваном. Так є зараз з квартирою, так буде з машиною.

Чи перфекціонізм це чи страх помилки? В 2018-му я вже сумніваюсь. В статті Страхи [2018] я пробував розібратись з частиною страхів.

===

В 2017му, я натрапив на статтю “Генетичний Код Злиднів”, де автор подає приклад сім’ї, де не дбали про чистоту в побуті і на рівні дитинства це запрограмувало людей не злидні.

Діти, які бачать облізлі кути, підсвідомо програмуються на злидні. Уже в підлітковому віці вони починають усвідомлювати її тяжкість. Ще Антон Павлович Чехов відзначав, що облізлі стіни і брудні коридори погано впливають на здатність студента до навчання.

Якось так склалось, що я в дитинстві не бачив дуже багато злиднів. Вже подорослішав трохи 16-20 років, я почав критично відноситись до села, і основою було загальний рівень чистоти як і в селі, так і в будинках сімей, яких я відвідував (часто ходив, бо був майстром від телевізорів). Тато мій теж любить чистоту як я, мама менше. Але обоє вони виросли і живуть в селі, а я коли побачив як можна жити в місті, то остаточно втратив цікавість до села. І вони цього й досі напевно повністю прийняти не можуть. Найбільше мене дивувало, що люди навіть не бажають кращого. Людям або дійсно подобається в бруді жити або реально “очі в них сліпі”.

===

В 2018-му натрапив на статтю “Перфекціонізм – чому його треба позбутися негайно?” (стаття має дуже багато цікавих тез з дослідження спортсменів, та як вони досягають майстерності) і ось пару тез звідти:

  • “є “здоровий” перфекціонізм, який характеризується високими вимогами до себе, мотивацією та дисципліною. А є – неадекватний, коли найкращий результат ніколи не здається достатнім або коли людина засмучується від того, що цілі були досягнуті не так, як планувалося.”
  • “студентка, яка багато працювала, але все одно отримала низьку оцінку, може сказати собі: “Прикро, але нічого: це – лише оцінка, вона не означає, що я погана людина”. Така реакція є здоровою. Але якщо вона скаже собі: “Я невдаха. Я не достатньо хороша людина”, це вже – перфекціонізм.”
  • “головне – це заспокоїти свого внутрішнього критика, і стати добрішим, як до себе, так і до інших.”
  • “Дозволити недосконалості трапитися, прийняти і визнати її – дає вам дивовижне відчуття свободи”

Я відчуваю, що я на межі між “здоровим” і “неадекватним”. Бо якщо вимоги я маю до себе високі, то мотивація деколи пропадає, а дисципліна коливається від настрою та рівня прокрастинації (ліні). До речі кому цікаво стаття на англ. мові – “Laziness Does Not Exist“, де можна прочитати чи дійсно лінь існує (виявляється не існує :)).

 

ОК, а що ж не так?

Чому все таки “Селективний Перфекціонізм”? А тому, що я починаю розуміти/бачити, що коли ти перфекціоніст в одній ситуації, то в іншій ні, і навпаки. Відносно умов, я вибираю певну точку зору чи певну поведінку. Це якраз і показує, що ідеалу немає, але я все одно не перестаю прагнути до ідеалу у всьому.  Власне такий собі внутрішній конфлікт – серце при певних умовах заводить тіло в певну поведінку, але мозок потім критикує серце. А ззовні то відбивається в підвищеній самокритиці.

В серіалі “Доктор Хаус” була дискусія, де Хаус виражає думку про Формана:

Ти нудний. Всі цікаві речі сталися до 17 років.

А також інший момент зауважив Роберт (Chase) спілкуючись з Форманом (Eric Foreman):

Ти занадто контролюєш, і як наслідок не можеш робити необдуманих речей.

Давно мені відомі, ці дві цитати підтверджують мої думки, мою точку зору. Навіть до 17 років, в мене не було “цікавих речей”. Я вчився, мене цікавили знання. Я не прожив юнацтво в необдуманих вчинках, я боявся більшості, але дечого просто не хотів. Пригадую, як мене однолітки “вчили” поводитись з дівчатами, а я їх не розумів, чому вони були так зацікавлені в таких тимчасових зв’язках. Вже в період школи я не розумів суспільство 🙂 А в період коледжу і університету я дійсно контролював своє життя, щоб не занапастити його емоційними зв’язками чи необдуманими кроками. Для мене то була норма мого життя. Я не шкодую, бо це був мій вибір, моя “селективна поведінка” в житті.

Але, якщо з погляду теперішнього мене, вже дорослішого, я все частіше думаю –  “Як би було круто, як би я не думав тоді так багато, як би напевно було добре, щоб я робив більше необдуманих, емоційних речей” і так далі. І я знову приходжу до внутрішнього конфлікту – “мозок не дозволяє серцю”, “серце критикує мозок”. Але знову ж таки – розуміючи факт існування неідеальності, факт недосяжності ідеалу, мене це все одно не зупиняє. Частково вводить в сумніви, частково коригує мою поведінку, але при першій нагоді, я буду продовжувати поводитись так само – буду бажати ідеалу у всіх сферах мого життя.

 

Приклади селективного перфекціонізму

Можна назвати “відносного перфекціонізму”, але тоді такий термін не повністю відображає суть. Відносність то основа, але селективність, то проява волі людини.

Пішохідний перехід – Водій vs. Пішохід.

Десь ще в 2011-2013 мав таку ситуацію, коли пішохід поряд мене впевненою ходою переходив перехід, з впевненістю, що водій машини пропустить, бо перехід без світлофора, а отже пішохід має пріоритет. І звичайно водій зачепив колесами ноги пішохода.

  • Перфекціонізм тут в тому, що є правила, і всі мають дотримуватись (і я з цим дуже погоджуюсь).
  • Реалізм тут в тому, що на дорозі багато є людей, які не хочуть дотримуватись правил.
  • Відносність тут в тому, що пішохід має пріоритет відносно дороги і водія, але й водій має право не довіряти пішоходові, бо ну а чому так різко вискакувати пішоходові на дорогу? Спішиться дуже? Життя свого не шкода?
  • І ось Селективність – я вибираю позицію, де я краще “закрию очі на перфекціонізм” і з метою “зменшення ризику для свого життя” буду уважнішим, і не спішитиму на переході, яким би я себе впевненим не чув. Таким чином я роблю вибір, і відступаю від принципів.

Пішохідний перехід – Місце переходу.

Нове спостереження 2016-2017. В нас біля офісу така розмітка дороги, що люди часто переходять не по переході, а по прямій лінії. Але там поляки вже насадили рослинності, і поставили знак, і люди вже не йдуть туди. Інший момент – є окремий перехід і сходи для пішоходів, і заїзд для машин. І люди часто через той заїзд ходять.

  • Отож Перфекціонізм тут в тому, що перехід для пішоходів, заїзд для машин, і я тут погоджуюсь і як водій очікував би, щоб пішоходи не вештались там де машини.
  • Реалізм тут в тому, що люди звикли ходити більш прямими, простішим, швидшими шляхами. Є навіть загально відома картинка про UI vs. UX. Ось один із прикладів. Більше того скажу – в Івано-Франківську, в одному із дворів дійсно по втоптаних стежках зробили нормальні доріжки. Я був дуже здивований, коли перший раз побачив.
  • Відносність в цій ситуації в тому, що водій по відношенню до пішоходів має право на безколізійне пересування заїздом. А пішохід відносно водіїв має пріоритет прибудинковій зоні.
  • І ось найцікавіше – Селективність бо реально цікаво спостерігати як люди роблять вибір – водії, які йдуть на обід пішки, йдуть в більшості випадків по переході (дотримуються правил), але деколи коли дощ, чи коли хтось напористий скаже “да ладно, забей”, йдуть по прямій лінії, через авто-заїзд; а пішоходи більшість ходять через заїзд. Перший раз мене то шокувало, бо я побачив, як люди підлаштовують ситуацію під себе. Мій вибір такий – я-пішохід значить йду через перехід. Більшість мого життя, я – пішохід, і в більшості випадків я притримувався правил. Але коли я в групі, то не маю бажання комусь щось доказувати, якщо вони підуть НЕ по правилах. Остаточно я то зрозумів для себе, коли перебував в групі були люди, які емоційно пояснювали “як і де треба переходити”.

Перехід vs. Трава (газон)

В період 2015/2016 ми повертались з обіду, і я “зрізав” кут повертаючи до офісу. Інші люди з нашої групи теж часто так робили. А один з них завжди обходив той протоптаний людьми “зріз”, і ми потім його спитали. І виявляється він дуже поважає газон, з точки зору футбольного поля, та й загалом виразився про переходи – що треба переходити там де запроектовано.

  • Перфекціонізм ну вже самі бачите де. Я тут погоджуюсь, але то вже “перегнута палка“.
  • Реалізм – подібно як в попередньому прикладі – люди живуть в стилі “швидше дійти”.
  • Відносність тут крім того ще виражена тим, що люди були різних національностей.
  • Селективність в тому, що якщо я йду тільки з тою людиною, то ми підемо через перехід, але якщо я буду йти з більшістю групи, то я не чую в собі сили і навіть бажання переконувати. Бо дійсно думаю що, доріжки мають робитись так, щоб було вигідно ходити ними, а не обходити багато метрів.

Сортування одягу

Напевно читали статтю (бачили відео) “Как выглядит квартира перфекционистки, у которой всегда дома идеальный порядок“. Отож так дуже круто, мені так дуже подобається, як би я мав таку дружину, то за кожним разом такого “її порядкування” в хаті я б її тягнув в ліжко 🙂 Деколи я і сам складаю все рівненько, але не завжди в мене вистачає настрою. Бажання є, але от настрій не завжди.

  • Перфекціонізм очевидний.
  • Реалізм – не всі люди приділяють часу на таке детальне прибирання та впорядкування речей вдома. І цілком ймовірно, що жити двом різним людям – реально важко.
  • Відносність в тому, що людина в певних умовах і відносно інших людей може поводитись по своєму або штучно.
  • Селективність моя в тому, що коли я хочу я роблю настільки перфектно наскільки можу, але коли не хочу, то скидаю одяг в купу 🙂 але хоча б по окремих відділах – окрема шафка для сорочок, окрема для футболок, тобто такий собі попередній метод організації. Якщо треба прасувати постільну білизну, я можу, щось є в тому, але я не буду дуже хвилюватись, якщо я забуду, або буду поспішати і просто закину суху білизну до шафи.

 

Помити Посуд

  • Перфекціонізм – швидко приготував, швидко поїв, швидко помив. На “все про все” макс. 30хв і тема закрита. Я ДУЖЕ рідко залишаю немитий посуд в раковині, а якщо залишаю то мене то мучить. Наприклад хтось до мене прийшов, а я не встиг помити посуд, і спілкуючись, мене буде мучити, що посуд не помитий, що засохне, що потім буде важко відмити.
  • Реалізм. Власне пару раз так було в мене в житті, і я тоді остаточно переконався, що як тільки я поїв – зразу мий посуд, і без розмов, без сумніві, без відкладання на потім, без “я відпочину і потім помию”. НІ НІ НІ. Зараз і вже.
  • Відносність складна, бо якщо я відносно себе можу собі дозволити схалявити, то деколи відносно інших я дуже вимогливий. І можу дуже критикувати людей, які не миють за собою посуд.
  • Селективність полягає у виборі ситуації. Якщо я в компанії, де всім пофіг на посуд, то я не буду за них мити але свій посуд я помию. І якщо отримаю коментар “та помий і мій посуд”, то найбільш ймовірно я відповім – “маєш руки і очі мий сам/сама”. Інший момент, коли це вечеря романтична на двох, і я її готував, то я відчуваю відповідальність помити посуд, але це вже в перемішку і перфекціонізм, і відповідальність, і ще щось. 🙂

 

Прибирання (в кімнаті, поряд будинку, загалом)

  • Перфекціонізм в тому, що я прибираю до рівня волосинки, і прибираю всюди.
  • Реалізм – не всі так роблять, або не бачать або не відчувають потреби. Пригадую, які я будинки відвідував, і в яких мені приходилось ходити “майже босому” – бо навіть наявність шкарпеток мені не допомагала – я відчував всі макрочастинки так, ніби в мене мозок і вуха в п’ятах. В мене було відчуття, що я “ходжу по мінах”, по чомусь, що “їсть мої ноги”, і коли я мав нагоду отримати тимчасові тапочки, то внутрішній стан нормалізовувався.
  • Патологічний Перфекціонізм в тому, що я купляв собі тапочки, якщо знав в який я будинок йду. І там собі своїми користувався.
  • Прибирання – важкий пункт, бо мій тато мав/має патологічну форму відносно прибирання, і то передалось мені. Але в мене вже проявляються малі нотки Селективності – я деколи (але ДУЖЕ рідко) можу собі дозволити не прибирати. Наприклад, якщо я пропустив Суботу/Неділю, то ОК, але в Пн/Вт точно прибрати. Або якщо я в групі людей різно-робочих, де робота триває дуже швидко, то я не буду дуже наполягати прибирати зразу (хоча внутрішній стан буде кричати, але я переборю себе).

 

Робота

Планую окрему статтю, але то буде на англ. мові в блозі Work’n’Me. А тут тільки пару загальних моментів.

ОК, Я можу не складати одяг ідеально рівненько і попрасовано, але буду дуже детально вимагати оформлення email-a, чи детального звітування часу на роботі (не 35, не 38, не 39 годин в тиждень а 40 і не менше, бо такий закон. На наради приходити не запізнюючись, ні на 10хв ні на 5хв ні на 1хв, а рівно тоді коли заплановано. А якщо комусь наплювати – хоче схалявити і не працювати, а мати за то гроші – то таких людей я б звільняв.

  • Перфекціонізм полягає в чіткому дотриманні робочого часу, і якщо ви зробили роботу за 5 год., то це не означає що ви можете йти додому, треба працювати далі, над іншими завданнями.
  • Реалізм – Багато хто мене критикує за такий підхід, але ОК, бо я трудоголік і мені подобається працювати.
  • І тому тут якраз момент Селективності – де я можу я теж не працюю, де люди не хочуть працювати то ок, я не буду вимагати від них. Але таких людей я викреслюю з свого життя дуже легко. Як кажуть “No strings attached”.
  • Окремо зауважу момент Відносності на прикладі робочих нарад, які я деколи вважаю зайвими. Тобто згідно правил, є робочі процеси, їм треба слідувати (тут мій Перфекціоніст ОК з тим), але є здоровий глузд і є певна міра тим нарадам. Бо коли одна нарада закінчується потребою ще одної, або просте питання, яке можна вирішити текстом/емейлом викликають на нараду, де більшість часу люди “лялякають”, то я вважаю то зайва трата часу.

Інший робочий приклад, в мене як програміста веб сторінок, буває на рівні пікселя так званий “pixel perfect effect“. Тобто якщо я бачу на сторінці, що елементи між собою не рівно поставлені, і між ними є 1 піксель перепаду висоти чи ширини, то мене то нервує, і я вимагаю то переробити. Більше того, я собі не дозволяю такі помилки залишати. І якщо за собою то побачив, то негайно виправляю, і байдуже що горять терміни, чи комусь там дуже треба другу задачу. Я буду робити ту задачу, яку я вважаю за потрібні. Тут слід добавити, що я знаю людей, які краще за мене це роблять, і я в цьому не буду прагнути успіху, тому це приклад, якраз показує Селективність перфекціонізму – якщо я в команді недосвідчених то мій рівень буде нормальний, але якщо в команді де всі перфекціоністи на рівні пів пікселя 🙂 тоді я там буду “не-перфекціоністом”.

 

Помилки в тексті.

Надіюсь бачили фото різного ґатунку, про те, як людина пише, що вона перфекціоніст, але в самому тексті зробила багато помилок.

  • Реалізм – в тому, що це сучасна, інтернет-проблема.
  • І тут головне не зірватись і не почати засуджувати таких людей, бо може бути такий момент, що і сам зробиш помилку. Власне то і є Відносність. Додатково – якщо це приватні розмови, то звичайно я вважаю, що помилки там припустимі, бо часто буває так, що люди розуміються і з помилками. А в англ. мові навіть є такий експеримент, коли спеціально зменшували кількість букв в словах, і суть все одно була зрозуміла. А ще ж складність набору з мобільного.
  • Селективність в тому, що людина має вибір – або поспіхом написати текст, але хоча б добавити речення “Вибачте за помилки, напишіть приватно якщо побачите”, власне я того правила притримуюсь; або написати текст як не-будь, а потім дивуватись що люди коментують і ще огризатись. Є такі кадри, що навіть після зауважень не виправляють текст. Коли я пишу текст на укр. мові, то перевіряю дуже ретельно, адже так сталось, що пишу я в сліпу – по пам’яті на англ. клавішах. Мій перфекціонізм не терпить наліпок на клавішах “до нервового тику”.
  • Даний приклад показує дуже малу межу між Перфекціонізмом і Реалізмом. Одного бажання мало – треба ще терпеливість, час багато повторних перевірок тексту. Не всі люди так можуть. Багато пишуть на одному подиху, не оглядаючись.

Я вважаю, що дійсно кожна людина має право на помилку, але людина також має обов’язок подавати інформацію чисто, ідеально, без помилок. Особливо в журналістиці то важливо, деколи аж до сміху. Автор написав, інші перепублікували, і ті помилки вже пішли гуляти по Інтернету. А потім почнуться звинувачення не тими і не тих. Власне з метою самовиправлення, самовдосконалення я створив блог “PolyJazyk“, де я стараюсь публікувати статті з власного мовного досвіду, як і в Українській так і в інших мовах. В сучасному суспільстві, не всі мають комп’ютерну грамоту, і не всі знають де знайти відповідні знаки (кома, чи апостроф), і тоді текст виглядає смішним. Планую написати окрему статтю про правила в соц. мережах, але ось хоча би сторінка на Вікіпедії про правила комп’ютерного набору, де люди можуть зрозуміти хоча б базис. Або ось коротко в Google Doc.

 

Хліб в пакеті

Гортаючи сторінку, переглядаючи фото з цієї статті, згадав момент про хліб. Отож ви купили хліб і він в пакеті, і має таку защіпку на кінці.

  • Не мій перфекціонізм полягає в тому, що раз та защіпка є то треба її використовувати по призначенню.
  • Мій Реалізм – я рву пакет ножем чи виделкою, і дістаю хліб, бо я хочу їсти !!! В мене хліб довго не існує, тому зачерствіти він не може.
  • Відносність в тому, що та людина згідно правил/поведінки перфекціоніста має право на використання защіпки, але той хто не користується то теж має право. Все відносно конкретної людини.
  • Селективність тут глобальна, тобто якщо я тут не поводжусь як перфекціоніст, то в подібних ситуаціях, з іншими об’єктами я буду поводитись. Наприклад я не купляю ні сметану ні молоко в простих поліетиленових пакетах, бо вони коли рвуться, не дають можливості нормальної експлуатації – і потім або сметана по руках випадково, або молоко розлито в холодильнику. Тому я собі постановив і всім раджу, купляти з твердими упаковками, де є спеціальний отвір.

Подібний приклад, то як я називаю “маринування хліба на потім“. Навіщо купляти багато хліба, щоб він зачерствів чи покрився пліснявою, коли можна купити мінімально або й навіть менше, але 100% його спожити. Ось мій перфекціонізм в тому. Реалізм в тому що не всім людям такі правила потрібні, бо наприклад коли велика сім’я то просто не актуально. Селективність полягає в тому, що я на власному досвіді навчився, що мало хліба це ДОБРЕ, бо він не пропаде, і я не так багато з’їм, і не поправлюсь. Але деколи хліб так смачно пахне, що я купляю більше 🙂 Але на другий раз – цілий тиждень без хліба.

 

Дорожній знак обмеженні швидкості

Факт з ПДР, знак обмеження швидкості вказує на обмеження на ділянці дороги до найближчого перехрестя – як в укр. то і в пол. правилах.

  • Я був здивований, коли за собою помітив бажання того знаку всюди. Не конкретно 40км, а просто мій внутрішній світ очікує, щоб все було чітко визначено. Перфекціонізм.
  • Реалізм – людям ті знаки заважають, вони їх сповільнюють. А я хотів знати точно чи мені 40 чи 30, я нікуди не поспішаю, я нікого не обганяю, я просто ХОЧУ ЧІТКО ЗНАТИ яке обмеження (бачити вже зараз, а не здогадуватись, чи пригадувати – то важча операція обробки даних з мозку).
  • Відносно дороги, відносно умов , відносно настрою інших водіїв та інформація мені може б і не згодилась, бо в житті по різному. АЛЕ мені особисто так полегшало потім коли я побачив знак. ТАК я знаю про загальні обмеження коли знаки не вказані, але ж КАЖУ ВАМ, внутрішній стан занепокоєний коли немає чіткості. А коли є чіткість – наступає радість.
  • Селективність до мене прийде з часом, коли я подолаю бажання перфекційності у водінні і наступить момент, коли буду більш досвідчений, і вже не буду звертати увагу.

Аналогічна ситуація з розміткою на дорозі на дві смуги. І коли я їхав по дорозі де не було розмітки, я все одно їхав по правій стороні, а там була гірша дорога. Дуже швидко наступив момент коли я усвідомив, як я смішно себе поводжу. Бо ж в реальності, те що правила кажуть по правій, то на укр. дорогах не працює – бо люди їдуть і по зустрічній смузі, правда то не їзда а “танці з ямами”. Коротко кажучи – мені потрібне чітке усвідомлення – ось права сторона, а ось зустрічна смуга 🙂

 

Забудькуватість vs. Нерви

11-лют-2016, на кордоні, коли я забув ключ в автобусі випадково я пережив шок ненависті на протязі 60 хвилин. Я сидів і кожну секунду майже цілу години себе ненавидів. Я згадував себе як людину, яка завжди все перевіряє і ПЕРЕ-провіряє. І чекаючи на границі, як ціле життя пробігло повз мене, кажучи мені “Ти Х****о, як ти міг забути ключ? Це ж … НУ ЯК???”. Коли нас запросили в будинок на перевірку, то автобус відігнали на технічну перевірку. Вже потім, коли я зайшов в автобус, ще раз перевірив і на верхній полиці аж дуже далеко, закотився той мій зловісний ключ. Проаналізувавши, я зрозумів, що коли я брав сумку з ноутбуком з верхньої полиці, то на той момент в сумці кишеня була при-відкрита а ще раніше, коли автобус їхав, ключ собі полегеньку вислизнув і впав на полицю.

  • Тут явно патологічна форма перфекціонізму,
  • Здоровий реалізм, мав би мені підказувати якось, що таке буває.
  • Відносно себе я тоді був дуже критичний, так як би я когось вбив, страшно згрішив. Якби хтось так “тупанув” і типу забув ключ, я б напевно теж нервувався 🙂
  • Тоді селективності не було, бо я настільки був впевнений, що я ключі завжди маю, не забуваю, що я просто не міг повірити, що зі мною відбувається.

Але то був гарний урок на майбутнє – “перевіряй, Перевіряй, ПЕРЕВІРЯЙ !!! Ку*ва, бо якщо щось пропустиш, не знаю що з тобою зроблю”. 🙂

 

Водіння, ПДР

Багато разів, коли я їхав машиною і “тупив”, я себе критикував і матюкався до самого себе. Так – я не ідеальний, але мене то нервує, я хочу знати/вміти/робити речі добре, а не все треба часу, а я його не маю, і знову цикл перфекціонізму повторюється. Але на днях мав випадок з машиною, який ще раз доказав мені, що мало тільки одного бажання ідеальності, мало бути перфекціоністом в теоретичних ситуаціях, або простих життєвих ситуаціях. Власне недосвідчений водій, я, рано, ще сонний, вирішив їхати орендованою машиною в Кракові. Включивши задню передачу виїздив з автостоянки (при двох машинах з обох боків). І поки хвилювався за праву частину, забув про ліву, а та ліва зачепила іншу машину. Звичайно, я мав зупинити машину, вийти, знайти водія, якось домовитись, заплатити йому гроші, за ту малу подряпину, але я просто продовжував собі виїздити з автостоянки. Чуюсь незручно. Бо як би мені так машину зачепив якийсь водій-аматор?! Так чи інакше “мораль басни такова” – коли умови життя нормальні, бути перфекціоністом, принциповим ідеалістом дуже легко. Але реальна ситуація в житті змінює акценти, з’являються страхи, незручності і так далі.

 

Відкриття 2018-го

Передивляючись “Друзів” я усвідомив, що колись я не був таким – бо колись я не брав до уваги в серіалі, що Моніка така ж “махнута ідеалістка” як я тепер. Вона звичайно в більш патологічній формі ніж я, але мені так дивно, що я не бачив то в минулому. Свого часу поз-за перфекційності я посварився з певною людиною. То було незручно і після того як “я прийняв” “неідеальність тої людини”, але я втратив частину себе. І тепер коли я бачу якісь моменти (як наведені вище приклади), які я ігнорую спеціально (борюсь з своїм перфекціонізмом), то маю дивне відчуття, ніби я помер, або ніби я існую як привид, який може тільки споглядати.

 

“Селективний Перфекціонізм” – такий діагноз ставлю я собі. Це не погано, але й не добре. Я вже частково навчився володіти та управляти емоціями і в майбутньому це має допомогти мені бачити неідеальний світ спокійніше. Статті, які я проглянув, мають ряд порад як позбутись патологічного перфекціонізму і я буду старатись в житті робити деякі кроки. Можливо за 2-3 роки напишу статтю про результати, можливо щось зміниться.

PS. Але ку*ва як зміниться? Як за скільки років не попустило, то як зміниться? 🙂 #жартую

 

Ресурси

Leave a Reply

Please log in using one of these methods to post your comment:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.