Емоції

З кожним вдихом запитую себе – “в чому проблема людства?”, з кожним видихом відповідаю собі – “в емоціях”[2017].

В період 2011-2012 років, я переживав різні емоції, спостерігав емоції в інших людей, порівнював емоції, аналізував їх причини та наслідки. В певній мірі, в 2012-му саме тому я створив цей блог “N! думок“, бо 90% моїх думок були про людські емоції, про все що “крутиться” навколо мого світогляду. Десь в кінці 2012-го року, я задумав написати статтю, яка б відобразила всі мої думки про емоції. Але я зіткнувся з проблемою – я частково беземоційна людина, я не відчуваю ряд емоції, які в інших людей проходять “на ура”, а якщо глянути з іншої сторони, то в мене виникають емоції, які не відомі (чи малозрозумілі) іншим людям. Чернетка існувала довгий час – я додавав пункти, про які я б хотів написати більше тексту. Чернетка чекала свого часу в різні моменти мого життя, і ось настав момент сформувати як цілісну статтю. Не виключено, що в майбутньому додам інші “емоції” та мої думки щодо них.

Неплохо было бы ввести в школе предмет — «наши эмоции и что с ними делать». (с) vospitaj.com.

“Your emotions are the slaves to your thoughts, and you are the slave to your emotions.” (с) Elizabeth Gilbert

Для початку, варто уважно подумати, що ж власне є емоція? Wikipedia пише:

це психічний процес, складний стан організму середньої тривалості, що відображає суб’єктивне оціночне ставлення до існуючих або можливих ситуацій та об’єктивного світу, призводить до дії симпатичної нервової системи і підвищення життєдіяльності організму. Внаслідок цього підвищується ритм дихання, пульсу і залозовиділення тощо, на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки.

Отож принаймні можна зрозуміти, що емоція це і процес і стан, що відображає судження мозку і загалом є причиною певної поведінки організму. А ще коротше – від емоції втекти неможливо, адже це біологічна поведінка людини. Емоцію можна зрозуміти раціонально, розібрати на кусочки і спробувати !!! зменшити її вплив, якщо є потреба і бажання.

Колесо Роберта Плутчика (1927-2006) відображає більшість відомих емоцій класифікованих в 4 групах, і як програміст не можу НЕ побачити в цьому певну систему, певні залежності та закономірності. І це ще один доказ, що емоції можна як і класифікувати так і давати їм раду раціональними методами.

Варто також собі знати, що кожна емоція має свою функцію в діяльності організму людини. Гарна інфографіка (перепост) з сайту livejournal.com якісно відображає більшість з функцій:

Психология эмоций. Тексты / Под ред. В. К. Вилюнаса, Ю. Б. Гиппенрейтер. Mind Map: © Ольга Виноградова 2016

 

В свої статті нижче, я наводжу власні приклади емоцій, поки що без потреби класифікації, аналізую як вони в мене виникають або чому вони в мене відсутні, описую особисту думку щодо певної емоції.

 

Емоція заздрості

[2012-11-29]

Я не можу однозначно відповісти собі про цю емоцію, але сукупність шаблонів поведінки, прикладів з життя складають цілісну картину в моєму мозку.

  • Якщо в мене чогось немає, я збираю гроші і потім воно в мене є. А на заздрість я не маю часу.
  • Якщо я не маю чогось такого, що не буду мати, але потенційно було б добре мати – відганяю такі думки. Знову ж таки немає часу на заздрощі.
  • Якщо в когось є вільний час і кажуть, що йому/їй нудно, а я майже завжди спраглий часу, то той “хтось” є або халявщик на роботі і по життю загалом (то чому ж тут заздрити?), або “страшний” прокрастинатор, або дуже добре управляє своїм часом (але тоді “все до секунди” знати то вже занадто, хоча позаздрити можна) і якимось чудом є вільний час.
  • Якщо в когось є “нормальна” сім’я, і всі вони живуть як в казці? Напевно заздрю, але пару секунд, бо потім я собі кажу – “А в мене життя таки краще, воно більш непередбачуване та crazy і мені це подобається”. Хоча відверто кажучи, подобається саме форма життя мого, без сім’ї, без обов’язків чи обтяжень.
  • Часто бачу, як люди вміють тішитись простим речам (сонце, погода, трава, вода, etc.), а для мене це не є об’єктами радості – їх наявність не викликає в мене нічого, або викликає дуже мінімальні емоційні прояви. Тому напевно заздрю людській безтурботності, простоті, а моментами навіть заздрю обмеженості людській.

Порівнюючи поняття емоції та заздрість, я не пригадую, щоб я мав біологічні фактори (як описує Вікіпедія), але пам’ятаю, що сам факт заздрості давав мені поштовх щось робити.

 

Емоція співчуття

[2012-12-11]

Я завжди думав над ефектом “співчуття”. На мою думку, співчуття – нераціональне і якщо дивитись неемоційно, то співчуття не має змісту.

  • Людину, яку покинула(залишила) інша кохана людина ніхто не зрозуміє так як сама та людина.
  • Людина, яка покидає іншу людину і каже “Вибач”, чи “Співчуваю” виглядає для беззмістовно, адже сам факт події вже достатньо і слова просто зайві.
  • Виразити співчуття людям в кого хтось помер, теж з ряду незрозумілих для мене. Виражав співчуття, приймав співчуття, але я не можу трансформувати цю емоцію. Це в більшості випадків норма соціальної поведінки.

Емоція співчуття мені або не зрозуміла, або все таки я “сухий” та “черствий”. Але посилатись на пояснення терміну емоції, то деякі співчуття з минулого все ж таки викликали в мене біологічні фактори, але в дуже мінімальній формі.

 

Емоція зради/ревнощі

[2013-07-02]

Я ніколи офіційно не зраджував, в тому понятті терміну “зрада”, яке відоме більшості людей. Не зраджував ані знайомих, ані будь-кого, і особливо тих кого кохав. Свого часу, я зіткнувся зі зрадою в мою сторону, і саме тоді я зловив себе на думці, що в мене відсутня емоція ревнощів. Не ревнував і до зради, бо завжди довіряв і раціонально дивився на відносини “чоловік-жінка”. В дискусії з знайомими про тему ревнощів, отримав “бо ти просто не кохав по-справжньому”, тобто всім відоме стереотипне мислення – “не ревнує – значить не любить”. Я схильний погодитись з таким твердженням (хоча і не люблю стереотипів) бо вважаю, що я не здатний кохати в повній мірі. Але якщо “раціонально” копнути глибше, то мені здається проблема в автоматичній довірі людям.

Пост в Фейсбуці про природу зради, який наводить текст Сергея Лысова (генеральний директор “Sherlock solutions”, Одеса) дав мені розуміння про природу зради і як наслідок причину ревнощів. Текст психологічно-філософський, непростий, але головна цитата:

Предательство имеет две стороны. Одна сторона – это фактическое несоответствие действия определенному образу. Вторая сторона – это наше отношение к этому. 

У відносинах, я дуже рідко щось очікую, чи вимагаю від другої сторони. Я по замовчуванню припускаю, що якщо ми разом, то це має сенс. Якщо ж комусь із сторін не подобається, то чітко, раціонально можна і треба про це говорити. Ненавиджу “ігри” – коли одна із сторін не домовляє щось, “зраджує” на зло, щоб викликати емоцію ревнощів чи вдається до інших методик, щоб підважити статус відносин. Дуже цікаво пояснюється психологічний процес мислення чоловіків та жінок у відео БМ ТВ. Павел Кочкин ‘Страх’ 21.10.2015. Я наводив деякі тези в своїй статті про Страхи [2018]. Я думаю саме тому, що і жінка і чоловік мають свої страхи, коли вони не домовляють щось, то це як мінімум прояв страху.

Наведу ще одну цитату з вищезгаданого поста/тексту Сергея Лысова:

Скрытый аспект этого вопроса (механизма создания отношения) состоит в одном из сильнейших автоматизмов, действующих в нашем мире. Суть его в том, что когда человеку что-то обещают, он принимает это за истину (мы не учитываем людей с определенными способностями).

Власне, я вважаю, що я не мав відчуття ревнощів, бо не давав обіцянки “любити до смерті, і т.д.”, і мені не давали обіцянки, а тому як наслідок, я нічого не очікував, і сам факт зради не здивував мене, не зачепив мої емоційні датчики. Варто також додати, що я радше прихильник вільних відносин між чоловіками та жінками, адже не вірю, що можна кохати одну людину все життя. Прекрасних людей настільки багато на планеті Земля, що обмежувати себе тільки одною – принаймні не є раціонально. 🙂

Повертаючись до біологічних факторів емоції як процесу/стану, тут додам, що не пригадую щоб в мене щось було – тобто ні гніву, ні будь-чого такого. Радше була байдужість, лінивість, etc.

Емоція фанатизму, ультра-радикальності і патріотизму

[2016-06-30]

Кажуть люди, що футбол це адреналін, хобі, активний спорт. Але чому мені це не подобається? Чому більшості людей подобається? Чи тому що їхній психічно-емоційний стан відрізняється від мого? Можливо тому, що маю низький рівень тестостерону (хоча в реальності показник в межах медичної норми). Можливо інші гормони в мене не так працюють? Чи я в цьому винен?

Ніколи не любив ані футбол ані будь-який вид спорту. Але спостерігаючи за іншими, може припустити, що футбольні фанати, як і в Україні так і в Польщі часто перетинаються з радикальними націоналістичними політичними угрупованнями. Чи можна тоді вважати футбольний фанатизм та націоналістичне мислення як прояви найвищого степеня емоційності людини?

Я не знаю. Знаю тільки те, що мені НЕпритаманний фанатизм. А звідси роблю висновок, що я не здатний жити на “максимальних емоційних оборотах”. Я лінивий до спорту і поміркований до націоналізму. Якщо жінка буде емоційно фанатіти від чогось в нашому спільному житті, дуже ймовірно, що я НЕ буду так само емоційно захоплений. Якщо дитина буде тішитись чомусь простому, я НЕ зможу з такою ж емоційною віддачею розділяти радість. І так далі…

Пригадую більшість своїх близько-до-фанатичних подій, і дуже мало викликали вони в мене якісь біологічні симптоми, що дає мені можливість стверджувати, що я НЕ маю емоції фанатизму.

 

 

Емоція страху

[2014-08-02]

В 2012-му я написав статтю  no Fear – no Phobia а в 2018-му написав статтю про Страхи [2018]. Сам факт, що в мене зібралось думок аж на дві статті, доказує, що це дуже складна тема, дуже широка і з багатьма невідомими. Не буду повторювати, але наведу коротко декілька “свіжих тез” щодо страхів.

  • На даному етапі життя в мене немає страху старості, чи самотності.
    • Знаю, багато людей притримуються думки, що “підростеш”, і тоді прийде страх. Але я завжди наводжу контраргумент, що страх смерті не є віковий. Знаю ряд молодших людей навіть від мене і вони бояться смерті, бояться самотності, і бояться в цьому житті помирати самотніми. Також є декілька прикладів старших людей, які в дуже похилому віці, а все одно в них жевріє бажання до життя, і чи вони самі чи ні, не турбує їх страх смерті, бо живуть вони зараз і насолоджуються життям зараз. Мені здається, що така поведінка є однією з ознак гедонізму, що притаманно також і мені в певній мірі. На днях, я якраз писав в Твіттері:

      Чому я не розумію фрази «ніхто не любить бути самотнім»? Особливо коли молодь каже. Прям ніхто? Але ж я ніколи не мав відчуття самотності і бажання щоб хтось був поряд. Я не сумую з причини відсутності людей (хіба що буду на старості). На фоні більшості, це видається ненормальним.

      Та думка навіяна епізодами серіалу Grey’s Anatomy, який не є унікальним в темі страхів, але вкотре підкреслює, що більшість людей мають страх смерті та самотності. Але також показує, що є відважні (або ж відчайдухи), які не цінують життя, і тому не бояться смерті. Я не боюсь, але й інстинкт самозбереження в мене присутній (яскравий приклад пандемія COVID-19, хоча тут більшу роль грає мій інтровертизм).

    • Також знаю, що інша когорта людей завжди мені каже “от переживеш велику хворобу чи велику втрату, тоді почнеш боятись смерті”. Моя поточна відповідь – можливо. Але знаючи свій характер, я й тоді можу НЕ мати ціни життю.
      Wikipedia:

      Суттю експерименту “жаба в окропі” є припущення про те, що якщо жабу помістять в киплячу воду, вона вистрибне, але якщо вона буде перебувати в холодній воді, яка повільно нагрівається, то вона не буде сприймати небезпеку і буде повільно гинути. Приклад часто використовується як метафоричне зображення нездатності людей реагувати на значні зміни, які відбуваються поступово.

      Це я до того, що може дійсно – треба людині пережити щось дуже “гаряче”, щоб “вистрибнути”, бо саме тоді можна відчути емоцію страху найяскравіше. Може експеримент на собі провести? 😀

  • Страх втраченого часу. Деколи проявляється, але я навчився контролювати цей страх. Коли я знаю, що можу не встигнути – роблю ті речі швидше. Якщо я знаю, що на певну задачу я потребую багато часу, а маю мало, то просто не починаю її. Загалом методика не є ефективна, бо я витрачаю більше часу ніж економлю (наприклад приїхати на вокзал тільки щоб не запізнитись, але чекати ще цілу годину до відправлення), але емоційно методика приносить мені спокій. Мій організм функціонує нормально, без емоційних сплесків та необдуманих рішень.

Загалом, емоція страху напевно єдина, яка мені відома своїми біологічними симптомами. Але вони зникають після детального аналізу страху, що я вважаю, є добрим знаком.

 

Емоція любові

2014 рік був цікавим, бо саме тоді я почав формувати думку про емоцію любові, тобто я почав додавати різні тези до до чернетки.

Взяти хоча б слова – “подобатись, любити, кохати, nice, sweet, hot, sexy, love, piękna, śliczna”. Різні слова, в різних мовах визначають різні емоції, різний стан майже того самого – що хтось подобається комусь, що хтось вважає когось привабливим/привабливою. Всі ці слова можна розділити, згрупувати, класифікувати і це дасть певну систему як емоція любові відображається в словах.

Але, слідкуючи за собою, я визнаю, що мені важко виражати емоцію любові словами. Часто думаю, що я не здатний любити, що спричиняє нездатність виражати любов словами. І я в даному випадку маю на увазі живі, “слова в звуці” про відносини. Адже наприклад написати слова про любов мені легше. Хоча є ризик, що за цим криється моє бажання “писати”, а не виражати емоцію.

Ніби виглядає, що я не здатен любити, але все ж таки вважаю, що:

  • Любов – це коли нема “але”.
  • Любов – це коли нема вже за що ненавидіти.
  • Любов – це коли фізіологічна закоханість втихла, а людина навпроти й досі тобі імпонує.

Цікаво описано про різні етапи в напрямі до любові на Facebook сторінці Naked Science («Science-Psychology»). Тут просто змушений зацитувати:

Для настоящей, взрослой любви человек созревает, отказываясь от эгоизма и предрассудков.

Адже саме тому, що рівень мого егоїзму, рівень не бажання ділити своє життя з кимось, небажання займатись всіма цими “іграми” в цукерки, букети, флірти і формують моє відношення до емоції любові.

[2014, vk.com]. Всі ці казки про “кохай серцем”, поки що для мене повна фігня. Не знайшов я медичного дослідження, що серце головніше від мозку. Всі дослідження дають мені розуміння, що саме нервові імпульси з мозку поширюються тілом, і роблять каламбур в тілі. Так що, поки ти молодий, то голова “дурна”, “навіжена” і імпульси блукають по тілу хаотично, і тому виникає побічний ефект – відчуття любові. Ти дорослішаєш, імпульси формуються спокійніше, впорядковано, і ти вже головою набагато краще керуєш, а серце – просто насос крові і не більше. І ніякого Бога в тому прекрасно збудованому куску м’язів нема, і нема чого прив’язувати, що любов це Бог чи навпаки.

В тому ж 2014-му я зловив себе на думці, що:

Релігія боїться більшості людських емоцій (с)

Свого часу, мене осяйнула думка дуже детально описати стан закоханості, любові, щастя. Я тоді назвав чернетку “Мені потрібен стан”. Бо дійсно – заставити себе закохатись не можливо або дуже складно, адже треба слідувати певним правилам поведінки, робити певні кроки і тд. тп. А я вірю в те, що любов повинна бути “хімічним станом” і знаю, що більшість науковців схиляються до визначення любові саме в такому напрямі. Потім я передумав описувати детально такий стан, бо відчув, що я недостатньо кваліфікований щоб писати такий текст. Хоча частково я описав про “суміш моїх страхів та почуттів” в секції “Страх жінок/відносин/сім’ї” в межах статті Страхи 2018.

Від усвідомлення факту, що страхи можуть контролюватись, я подумав, що і емоція любові може контролюватись. Самі подумайте, родинні рамки обмежують, і ти вже на рівні підсвідомості не можеш закохуватись в “близьку родину”. При нормальних умовах функціонування мозку, соціальна складова мислення переважає десь на 95% фізіологічну складову. Тобто соціальні рамки ставлять блок на емоції.

Біологічні фактори емоції любові притаманні більшості людей, і я не виняток. Але з часом симптоми зменшуються, або змінюють в інші прояви переживань.

Хоча з роками я стаю дедалі більш цинічним, все ж таки щиро вірю і надіюсь, що мене ще колись “накриє” тим хімічним станом.

 

 

Емоція нетерпимості до Інтернет реклами

[2016-05-29]

Тема реклами не є новою ні для кого – ані в житті, ані в телевізорі, ані тим більше в Інтернеті. В 2016-му я написав короткий пост на Фейсбуці – то був яскравий приклад емоційного прояву щодо реклами. І я впевнений, що це має певну психологічну основу, адже є люди, які буквально не помічають реклам, або не відрізняють де реклама а де інформація по суті. Як програміста, сам факт Інтернет-реклами мене нервує, і навіть, якщо я розумію принципи бізнесу і та заробляння грошей, мені від цього легше не стає.

Існує мислення в людей, що інші люди повинні “мовчати все життя”, якщо щось не подобається. Я так не вмію. Я вважаю, що людина має право казати про все, що їй не подобається. Але й повинно бути раціональне розуміння того, що ні нащо не вплинеш. Але я не вмію обмежувати себе стіною байдужості. Я знаю звідки цей шаблон “заткнись і мовчи все життя” прийшов (він присутній і в українців і в поляків), і я стараюсь його не допускати в своєму житті.

З іншої сторони, хтось може сказати, що не варто скаржитись на такі дрібниці як Інтернет реклама. Звичайно я аналізував свої пости, свої висловлювання, і так – погоджуюсь, багато з них типу “жалітись на все”, але в цьому я вбачаю здатність критикувати, здатність відчувати різницю.

В той час, коли в мене формувалась тема нетерпимості або емоційної нестабільності щодо Інтернет реклами, написала в Твіттері:

Все говорят обуздывать эмоции. Но это явно не моя сильная сторона. Именно поэтому все всегда горит синим пламенем, а пожарники забиваютБолты

В якійсь мірі це нагадало мене, щодо нетерпимості реклам в Інтернеті.

 

 

Емоційне видалення профілю в соц. мережах

[2016-07-18]

Частково, я спробував описати кут зору щодо базових емоцій в соц. мережах в статті Інтернет Емоції (2020). Але в даному контексті статті, щодо більш емоційних проявів ніж смайли, хочу зауважити, що мені відомі люди, які після емоційних проблем вирішили видалити свої профілі, чи то в Твіттері, чи то в Фейсбуці чи деінде, де їхнє Інтернет-представлення було доступне. Звичайно, що я не психолог, і не можу ані знати ані розуміти вчинки таких людей. Але. З власного досвіду та спостереження за іншими, можу припустити (емпіричний метод), що люди видаляються тому що:

  1. вирішили змінити свою особу, чи психологічну стать, чи з інших причин для змін, але не сильно емоційних, а більше соціальних.
  2. хочуть термінових змін, бо їх мозок вказує їм занепокоєння після пережитих негативно-емоційно забарвлених подій.
  3. є на грані самогубства або дуже депресивного стану, при якому видалення, знищення, усунення з публічного доступу їх заспокоює (на якийсь час, але все ж таки). Надіюсь психологи краще вміють пояснювати саме цей випадок.

Що ж до мене, то я ніколи не мав бажання видаляти публічні профілі. Ба навіть більше – я є прихильником максимальної публічності людей в соц. мережах. В мене відсутній страх теорій змови, чи страх бути знайденим кимось. Я вважаю, що видавати себе за когось іншого в Інтернеті є проявом як мінімум страху, а як максимум тупості. Хоча розумію соціально-кримінальні нюанси. І тому деколи раджу молодим мамам, щоб вони не публікували фото їх дітей.

За видаленням профілю в соц. мережах може ховатись багато різних емоцій, але одне всіх їх об’єднує, це бажання людини “втекти” від соціуму.

Легким проявом подібної поведінки, я вважаю, що є часта зміна аватарок, що крім того показує нестабільність та невпевненість людини в образі, який вона має на даному етапі життя. Або люди, які мінімально мають даних на своєму профілі. Думаю, що саме такі люди будуть схильні видалити свій профіль. Більш детально я описав свої думки в цьому напрямі в окремій статті – “Соціотипи, які я бачу в Соціальних Мережах 2019

 

 

Без Емоцій

Якщо б не було нервових клітин, то на землі був би рай або пекло.

Нижче описана ситуація, як в мене формуються думки(все відбулось в лічені секунди).

Йду по дорозі, бачу кусок від пачки цигарок, там же звичайно напис великими буквами про шкідливість куріння. Подумав, а що якби людина не курила? Тоді багато було б в ній нервових клітин, і вона б дуже була погана (емоційно неврівноважена). Якщо б вона не мала нервових клітин, то і куріння не треба було – люди б були всі добрі. Отож якщо жити без балансу емоцій – то людство на позитиві дійшло б до раю, або людство на негативі дійшло б до пекла.

Це так би мовити релігійний погляд на це питання. Раціонально, я вважаю, що життя людське неможливе без всіх цих емоцій. Але емоційно думаючи, я вважаю, що саме баланс емоцій є важливим, а не їх наявність. А тому, коли я дискутую з релігійно орієнтованими людьми, то стверджую, що людям потрібні поняття Бога і Диявола, адже це метафори їх же(людських) власних позитивних і негативних емоцій. Люди настільки не здатні осягнути точні науки, що прості біологічні процеси в тілі потребують пояснень крізь призму абстракцій. Людський мозок краще працює з абстракціями аніж з точними науками. І тут немає сенсу звинувачувати людей, а тільки шкодувати, що еволюція людства ще й досі не досягла своїх вершин.

Час від часу мене цікавить астрологія, але тільки в мінімальних її проявах, щодо подібності характерів людей, які народились під певним знаком Зодіаку. Хоча я розумію і про похибки і про астрономічні основи астрології, все ж таки хочу зауважити, що спостерігаю за людьми, і з певним рівнем вірогідності можу сказати, що емоційний Телець не зживеться з неемоційним Овном або Стрільцем, емоційний Скорпіон не вживеться з неемоційним Овном. Знову ж таки – розумію, що астрологічне мислення в темі емоцій дуже хитке, тому не очікую тут точності. Але уявіть собі, як би було круто, якби емоційність була відсутня, і тоді б люди вживались між собою без проблем.

З особистого життя, можу зауважити, що навіть якщо є подібності між людьми, то завжди знайдуться відмінності. Наприклад, в мене і мого тата подібними є цікавість до історії, філософії, політики, в певній мірі психології. Але на емоційному рівні, в нас багато відмінностей: я менш емоційний, я не так емоційно сприймаю національні рухи, я не співаю пісень коли п’яний, я на хвилююсь якщо долар впав чи підріс, а є ще багато інших емоційних проявів, які я спостерігав, і не хочу в собі бачити, а тим більше давати можливості для їх розвитку. І в певній мірі, маючи такий приклад життя людини, я собі давно дав задачу – бути менш емоційним, а по можливості беземоційним. Бо я бачу до чого може призвести надемоційність, яка формується в результаті втрати контролю над емоціями.

 

Джерела

2 thoughts on “Емоції

  1. Щодо співчуття: мені здається, що висловлювати співчуття людині це щось на зразок “ми з однієї зграї”. Про те, що людина не одна, її емоції зрозумілі і отримують підтримку. У складні періоди життя це дуже важливо. З усіма емоційними качелями і проблемами людині все однотреба справитись самій, але це словесне визнання важливості її проблеми і розуміння дає підтримку і сили для їх подолання.
    Щодо ревнощів хочу додати, що багато розчарувань, не тільки ревнощі, через наші очікування. Тому я б цей фактор поширила й на інші хвилювання.
    І ще якийсь момент у статті мене трохи розвеселив, але поки читала то забула який саме 🙂

    1. @Nataliia Як дуже давнім знайомим, мені дуже приємно бачити твою відповідь. І дуже добре, що розвеселило щось. Тематика серйозна, але маємо розуміти завжди, що саме позитивом можна “витягнути” себе з усіх (ну добре – з більшості) емоційних проблем в житті.

Leave a Reply

Please log in using one of these methods to post your comment:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.