Вирішив зібрати ряд фактів, які свідчать про все-осяжну, постійно присутню та нервово-вбивчу бюрократію.

Метою даного допису, я собі ставлю аналітику ситуацій, та пошук спільного кореня в проблемі. Адже я сумніваюсь, в чому ж таки головна причина. Чи це закостеніла бюрократична система ще з радянських часів, яка впливає на людей і зараз, чи це вплив соціалізму на пострадянських теренах, чи це проста людська лінивість, чи це відсутність відповідальності та сорому в людей, чи все таки бажання наживи, при умові нічого-не-хотіння, та відсутності бажання працювати. Чи навіть банально тваринний інстинкт як  в собаки – хто годує, хто платить гроші, хто заказує музику, той і платить, і саме тому треба лизати… руки. Ну і таких думок ще ряд набереться.

bureaucracy-picture

Отож, буду писати по фактах, які в мене відбувались в житті, які так чи інакше багаті на докази вище вказаних пунктів.

ЄРЦ не такий вже і Єдиний, і не такий вже і Центр.

То були далекі роки 2012-2013.

Перший день поніс документ в ЄРЦ на приписку – в головний центр – думав все тепер універсально. Послали на Мазепи – там де старий жек 3 і 4. Там мене послали в Паспортний стіл. Потім прийшов назад, дав будинкову книгу. Сказали прийти завтра. Прийшов по дозвіл для військкомату, виявляється треба було їм копію його дати та ще й оригінал. Мол там якась зміна була 6 січня вже цього 2012/2013 року.

Jan24. Пішов в ЖЕК, отримав Паспорт з печаткою прописки, Будинкову книгу теж з печаткою, військовий, і копію військового. Виявляється на копію подивились і віддали назад 🙂 Там же в ЖЕК-у переоформив контракт на рахунки РЕМу та інших інстанції. Тішить що на той момент вже в базі все було внесено, треба було тільки мої підписи на паперах. Ще навіть сказали, що ті зміни від 6го січня вже не вимагають ходити військкомат, що вони вже не штрафують. Але все ж таки пішо туди я (на інший край міста).

Бер-15. Отримав “писульки” з ЄРЦ де пише моє прізвище, і від РЕМу та про водовідведення де взагалі дуже стара чиясь фамілія. Ось тобі і ЄРЦ. Потім і вже не пригадую як, але я вніс зміни. Але так внесли, що я вийшов Лундяк Андрій Михайлівна. Мусів їм дзвонити ще раз, щоб змінили.

Якщо підсумувати, купа паперової роботи, купа помилок, незрозумілості нащо так складно все робити, ну і футбол, куди ж без нього.

Інші про ЖЕК/ЄРЦ:

Львівський універ Франка. Архів. Запит на пошук людини.

Дуже давно (десь в 2010-2011) я вже робив спробу, але як і тоді так і тепер зустрівся з тим самим бюрократичним поглядом, опором, інтонацією.
Уявіть собі в мене є певні дані про людину-абітурієнта в університет, і я хочу найти будь які записи про ту людину, особливо контакти, щоб я зустрівся, і поговорив про родовід Лундяків. Пішов я в архів університету, кажу, так і так. Вони кажуть, – “в нас обід”. Ну це в мене напевно коронний трюк, завжди попадати на обідні перерви. Кажу, – “Та мені буквально маленьке питання.”. Впустили. Потім кажуть, – “Ми не розуміємо що ви хочете. Ось вам емейл наш, ми його щоденно перевіряємо, напишіть що ви хочете і ми розглянемо”. Ну думаю добре, прийду в хостел зараз і “накатаю” вам лист. То було 6-березня (Пт).

Так як вони сказали що читають емейли щодня, я думав на наступний робочий день отримати відповідь (Пн, 9-го). Але на протязі дня так ніхто і не відписав. Я їм вечором пишу, мол так і так – ви ж казали, що там???

10-го березня відписують (я тоді в Кракові був), що взяли заявку на опрацювання. “Бля, тільки на опрацювання взяли, хай їм грець”, – подумав я про себе.

20-го березня відписують, що згідно статті … та ось самі гляньте:

LIS

Ну вдумайтесь в чому казус ситуації – Мені треба спитати дозволу в людини, яку я навіть не знаю, і не знаю чи найду. Все що я мав це тільки вхідні дані, не підтверджені більше ніж одною особою.

А ну і ще до того, вони казали мені, що треба мати дозвіл ректора на доступ до інформації. Крім дозволу людини.

Крім того закон не “Про інформацію” (звичайно такий теж існує, але там стаття 11 геть не про то) а закон “про захист персональних даних”, і пункт 2 статті 11 звучить так:

Стаття 11. Підстави для обробки персональних даних є:
1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;

І наскільки я розумію, то це дозвіл володільця самому архіву, в моєму випадку, а не людині, яка задає пошуковий запит.

Ну та вже. Я в шоці звичайно, але все одно, мені треба спробувати всі варіанти, щоб найти ту людину. Є ще один метод в запасі.

Львів архів центр пошук людини в робочий період.

Був в я в архіві Львова на Соборній. Щось на початку мене вразило, і я думав що то тільки в мене чи зі мною так. Але побувши в архіві майже місяць, зрозумів це таки системно.

Отож випадок, написав я заяву про надання дозволу/доступу до архівних даних з метою дослідження родоводу. Стандартно. Йду до директора на підпис, там нарада, чекаю, чекаю. Бабушка на ресепшині, каже, – “ну що там в тебе, ти там точно все написав? Ану показуй?” Показав, каже, – “Ну щоб ти не чекав, я тебе пропущу в читальний зал.”. Добре звичайно, але то якось не зрозуміло, одні тебе посилають слідувати строго закону та правилам, а інші успішно ті правила обходять і ламають. Мені то на руку, але з точки зору відповідальності та перфекціонізму то не гарно.
Виявилось, що такі подібні заяви вони потім якось пакетом підписують. Ну добре, це не головне причина, я просто згадав за цей мікро-факт буквально в процесі написання.

Прийшов я в читальний зал, кажу от заява, як би я міг отримати документи? Жіночка, яка мені зразу не сподобалась, відповіла щось дуже швидко, неприємно, і з такою інтонацією як би я її образив чимось6 чи вона просто на весь світ ображена, “На наступний четвер, після 11.”. Ну я такий в шоці тупо стою, втикаю в заяву, ну бо ж приїхав на 1 день, і тут на тобі назад в Франківськ їдь з Львова а потім вертайся. І тут на щастя підходить інша працівниця, ну бо я почав мугикати “та може б якось швидше?”, то ця друга каже то ви з Франківська? Після мого схвального кивання головою, вона ж каже, – “Ну то ви як місцевий майже, приходьте завтра після 11.”. Я на цю глянув, на іншу глянув працівницю, думаю, вони прикалуюються, чи вони зараз між собою сперечатись будуть. Але все тихо було, я пішов.

На другий день, прийшов, кажу тій першій (яка мені не сподобалась), там справи мали бути на сьогодні. А вона знову в її тоні, – “А папки принесли?”, а я знову в шоці, “які папки?”. Вона, – “ну я ж вам казала, і не кажіть що ви не пам’ятаєте !”. Я кажу, – “пані, в мене з пам’яттю ніби все добре6 як би я памятав6 я б точно приніс папки.”. Пустили мене без папок, але на 2 тиждень я їм їх, приніс. Звичайно, я розумію, що треба їх, бо ж не будуть за свій кошт купляти. Добре. Але ж і повідомляти треба якось нормально, а не стервозно.

Ну і так далі, пару раз і підходив, до тої першої, то вона завжди посилала мене на 2-3 дні вперед, а та 2 завжди казала, що можна швидше. Та перша, явна стерва, і їй як тільки щоб по-менше працювати, і побільше посилати, а тій другій дійсно хочеться допомогти людям. А не просто відмахнутись.

 

Львів. Виконавча служба.

Будучи в Львові, мав одну юридично/фінансову справу. Мусів піти у виконавчу службу на Чорновола. Прийшов, а люди сидять малюють квіточки на листочках, і “в очах надпис” – “Ну чому ти прийшов? Бачиш я зайнята“.

Справа в тому, що кредитна спілка заборгувала великі кошти багатьом депозитним вкладникам. А кредитні отримувачі не повертали кредитні проценти, ось і в 2008му році відбувся колапс. Плюс наявні махінації, по яких відкрито кримінальні справи, і деякі люди сидять в СІЗО.

Казус ситуації: Спілка не має майна, і толком офісу не має. Не має права робити фінансові операції, бо вже давно не має ліцензії. Тому вкладники через суди, і довгий час всяких затримок та футболів, отримують виконавчі листи, і з надією чекають щоб виконавча служба їх виконувала – тобто шукала людей, шукала майно, гроші, землі, і якось але кошти якісь та й повернути вкладникам. Виконавча служба нічого не находить, і присилає лист- відмову, ну мол ніфіга нема. Людина має право поновити лист в силі знову, і футбол починається знову. Крім того футбол взаємний: виконавча служба каже що майна в спілки нема, а спілка каже виконавча служба має вибивати майно з кредиторів. І в такій прострації, висимо вже з 2008-го року (в конкретній справі).

Справа татова, але так як по стану здоров’я він не може за всім цим слідкувати, то я за тим дивлюсь вже від 200-8го. Але в 2014му році, я був в Болгарії, і якраз 30-січня-2015 вийшов термін того листа, і юридично вже поновити його не можна потім. Я це знав давно, але аж тепер усвідомив, що ні тато ні я не могли вчасно пролонгувати той лист. І я думав, поїхати у виконавчу службу та пошукати якийсь варіант все таки для відновлення. Але нема нічого. Адвокат таке саме сказав, юридично, вже нема ніяких варіантів.

Останнє, що можна, це лобіювання законопроекту в ВРУ, про відшкодування постраждалим. І тепер або самому в депутати йти або шукати, хто б це питання для 600 вкладників Франківська, та ще й Львова, Тернополя та Чернівців хтось би пролобіював.

Ось тобі і надія на виконавчу службу, ось тобі надія на законодавчу владу та юридичні норми судової влади та ось тобі ознака, як  форми правління державою успішно не-допомагають народу України.

 

Івано-Франківськ. Податкова.

З податковою ще в мене був факт, коли я мусів змінити документ-довідку при присвоєння ІПН, адже змінив прописку, то ж і документ мав мати змінений. Прийшов в Чт, хотів зробити зміну, і подати в банк, адже на вихідних вже мав їхати в Польщу. Подав паспорт, оригінал ІПН довідки, чувак заповнив щось там довго й нудно, віддав і каже, -“Прийдете в Понеділок”. Я кажу, – “як в Пн? Це що роздрукувати стандартний бланк з вашою печаткою і моїм іменем займає 3 робочі дні?” Він мені пояснював щось, але толком я не зрозумів. Я потім подзвонив знайомому, кажу ну ще це таке? Він мені сам сказав, що вони там в податкові деколи відмахуються, і пообіцяв що довідку зроблять на Пт (завтра). Але то не було так, бо виявляється, довідку нову відсилаю в Київ на якесь там підписання, чи дозвіл, хз.

Ну я чекати не мав можливості, і на тиждень поїхав в Польщу. Вернувся, зайшов першим ділом в податкову, кажу ну як там довідка, вже напевно і підписана, і тільки чекає на мене? Отримав відповідь, – “Прийдіть завтра після 15. Довідка на підписі в замісника (чи щось таке)”. Я тут же на місці скипів, кажу як так? “Я за тиждень вже в Польщі побував, а ви ту грьобану довідку не могли підписати в замісника ще тоді, того тижня? Хто замісник, викличте мені сюди його чи її?”. Він комусь там подзвонив, вона прийшла, накричала на нього, мол чого так довідка довго лежить тут і не підписана? Сказали мені почекати трохи, і вже потім підписану її віддали мені.

Ну от як це зветься? Ну чистої води пох*їзм, бюрократія, забийболтівство, недбальство, байдужість, і ще багато інших слів.

Івано-Франківськ. Пенсійний фонд.

Вже коли я звільнився з СофтСерва, якось мені треба було довідку про доходи як ПП. Я про таке не знав, але мені повідомили, що  СофтСерв не вносить в трудову книжку стаж ПП, але як альтернативу, можна взяти форму ок-7-з в податковій, яка засвідчує стаж як ПП. Я ж довірливий та наївний взяв це до уваги, та й пішов в податкову. А мені там сказали що такої форми нема в них, що це в пенсійному фонді. ну добре, списав на некомпетентність людини зі сторони СофтСерва. Не в конкретній людині справа, просто в СофтСерві так дуже часто буває, але вже то чуть інша тема.

Так от, я в Пенсійному фонді. Звикнувши, що всякі форми в податковій та інших держ. установах треба купляти десь там в їхніх точках, біля ксероксів, пішов в пенсійному по тому ж шаблону, питаюсь там “А де можна купити форму ОК-7?”. А жіночки там були, і з таким сміхом, немов би я дитина, яка перший раз на світ пролупила очі, та й такі дурниці питаю, кажуть, – “То не купити а заповнити”. Я собі думаю, ну от бля, ну як так жити в цьому світі, коли одні стандарти тут а там інші, ну ж системно має бути, СИСТЕМНО !!! Вже якщо тупо, бюрократично, то хоч системно, щоб запам’ятати можна.

Зайшов я в кабінет, там дівчина, явно “нічого не робила”, каже беріть ось заповняйте форму. ну там паспортні дані, і ще щось. Я то заповнив, вона ж то потім в комп’ютер внесла. Ну я просто вже сидів, з температурою біля 100 градусів в середині тала, і всі відомі слова в мені там булькали як бульбашки з води. Ну чому їй було самій не взяти головні дані, і не внести в комп’ютер зразу. Каже, – “Прийдете завтра по довідку. А поки що радимо вам зареєструватись на порталі ПФ, для відстеження власних прибутків та податків”. Сусідня ще тертя кімнатка, там теж, прийшов, заповнив, відніс на підпис, пішов.

СофтСерв, Львів, Трудова, кур’єри, Болгарія.

Для посилення враження, слід зауважити, що процес тривав від ще “до 2-го березня” моменту часу аж до 24 квітня. А також варто зазначити кількість проміжних людей, з якими я спілкувався.

Так сталось, що 2го березня я вирішив звільнитись з роботи. Перед тим я перепитував всіх кого можна було (4 людини  як мінімум), що я маю де підписати, що отримати, і коли. Трудову мені мали на протязі тижня прислати з Львова до Франківська, ПП я мав або закрити або перевести на загальний податок, рахунок в банку мав закрити сам. Все ніби прозоро.

Перший крок бюрократії (ну або може просто мого сприйняття), був в тому, що в заяві про звільнення, дата – була останнім РОБОЧИМ, днем. Я то не врахував, і думав собі вихідні відпочину, і з Пн вже не треба йти на роботу. Але в Пн ще таки мусів йти.

Поки я подорожував майже 2 тижні до Кракова, та більшу частину до Львова в архів, кур’єрська служба мені в Франківський офіс так і не прислала трудову. Звичайно я на тих тижнях контактував 1 персону, але відповідь мав типу “прийде”. Потім я не витерпів, і поїхав в Львівський офіс СофтСерву сам, щоб забрати трудову. Забрав. На питання, “а чому так довго не висилали трудову?” отримав відповідь “Не встигли знайти кур’єра”. Моя підсвідома реакція: “WTF? Бля, як так?”. Свідома реакція: “Як так? 2 тижні, я в Краків встиг з’їздити, а ви кур’єра блін не найшли? Ладно, дякую.”

Потім я зайшов до ще одної персони (номер 5), якій я восени 2014го року, ще будучи в Болгарії вислав з Франківська свої дипломи. Бо виявилось, що мої апостильовані версії вже застаріли, чи не підходили. Вона зробила апостилювання, а оригінали, УВАГА, чомусь вислала в Болгарію. Так, я тоді формував документи на довготривалу візу в Болгарію, але я собі й гадки не мав, що дипломи пішли туди. Крім того. Дипломи відправились в 20014му, і я будучи там в Софії в офісі, навіть не знав, що мої дипломи були поряд зі мною тоді.

Так от, будучи в Львові, коли я забирав трудову, я згадав за дипломи. Адже ще і Франику 2-3 березня, я питався відділу кадрів, чи всі документи прийдуть мені зі Львова, вважаючи, що диплом то теж документи, і в СофтСерві існує єдина система документообігу. Ні в Франківську ні в Львові “не було” моїх дипломів. Персона 5 сказала вона їх не має.

Ладно думаю, я напевно п’яний був, чи накурений, напевно десь дипломи заникав вдома. Приїхав, все перерив, нема.

Пройшов трохи час, я по Львові їздив, архів відвідував. І тут я згадав, що треба ще 1 раз спробувавти пушнути (сконтактувати, перепитатись) про мої дипломи. Персоні 4 я знову сказав що Персона 5 брала мої оригінли дипломів, щоб апостилювати, і вона має знати де і коли вони їх відправила мені. Можливо курєрська служба десь затримала пакунок чи щось таке.
І чисто випадковий пушінг приніс мені успіх. Адже виявилось, що Персона 5 вислала мої дипломи в Софію. Я був в шоці.

Було 8-квітня. Пишу я начальнику офісу в Софії (Персона 6). Мол так і так, виявляється мої дипломи в Софії, а я про то і не знав. Чому впри зупинці процесу щодо моєї візи, мені не видали дипломи на руки? Начальник найшов людину (Персона 7), яка підтвердила, що дипломи в офісі. Кажу їм, давайте присилайте, бо мені треба. Персона 7 десь каже на 2 день, коли я знову пушнув (“копнув” як в народі), відписала, що дипломи перешле Персона 8. Ну добре, чекаю. Тихо, ніхто нічого не пише, не дзвонить.

Було вже 14 квітня. Я почав нервуватись. Адже кур’єрська посилка DHL ну максимум 4 дні з Болгарії. Пишу Персоні 8. Виявляється вона не зрозуміла Персону 7, і не вислала. І буквально в той же день, вислала пакунок.

16 квітня, зайшов в Франківський офіс, взяв в Персони 9 контакти кур’єрської служби в Львові, щоб на всяк випадок подзвонити їм. Я якраз тоді планував бути в Львові, щоб пакунок забрати самому. В Львові я був, але пакунку ще не було, і знову ж таки всім пох*й, упс читайте “ніхто не контактував мене ні про що”. Від 15го до до 23 квітня ГЛУХО.

23 квітня, тисну я далі. Дзвоню в секретаріат кур’єрських посилок. Кажуть пакунку нема, мол, як буде ми вам подзвонимо.

23 квітня, беру я знову тисну, пишу начальнику Болгарського офісу, що за х-ня? Невже 2 тижні доставити пакунок з Софії до Львова з таким блін затримками то якраз рівень всесвітньо-бля-відомої компанії? Він погодився що ні звичайно, пошуршав, і буквально зразу мені відписали, що пакунок, вже як день в Львові і чекає. І Персона 5 (яка власне той пакунок і висилала до Софії, сиділа мовчала, і чисто х*ї валяла, але ні – не сконтактувати зі мною).

23 квітня, буквально зразу, паралельно як я переписувався, дзвонять мені з секретаріату, і кажуть, що найшовся пакунок, там то й там. Що робити? Кажу – “Я зараз хворий, тому висилайте на Івано-Франківськ, я собі тут близько заберу.”. Мені кажуть, – “ну дивіться нині П’ятниця, то ми як вишлемо, буде аж в Понеділок”. ну я тут реально, чуть з підсвідомості не вийшов “Бля, ви що припухли, й так довго йшло, то не можете піднатужитись і вродити нарешті тут посилку мені?”. Ну але свідомо сказав, – “Та ви розумієте, мені завтра має прийти віза, і наступний тиждень я маю вирушати за границю. Тому мені б дипломи мої по-швидше отримати, щоб я вже не хвилювався. Бо зараз знову якісь затримки будуть, комета впаде на Землю.”. “Ну добре, ми вам вишлемо експрес доставкою, буде завтра.” – сказала Персона 10 з відділу/секретаріат про кур’єрські доставки.

Отож дане питання комплексне, і вважаю під назвою “Звільнення з компанії” тривало майже 2 місяці і я за це період контактував з 10 людьми.

Івано-Франківськ. Візовий центр.

Мінімальний прояв бюрократії, поки що, побачений мною в Івано-Франківську. Правда в Львівському консульстві, таки більше. Окрема стаття буде про отримання візи, але відносно бюрократії, то мене здивував факт, що вони працюють. Точніше мені в листі прийшла інформація, що “слід звернутися особисто до ППВА з 09.00 – 15.30“. А на вивісці при вході до ППВА пише що працюють з 8 до 15:00.

  1. Мені якось здається Львівському консульству видніше, як має бути розпорядок дня в Івано-Франківську.
  2. Крім того, від цих різних годин, люди якось формуються завжди в різні черги.

Мене просто дивує, як так, зарплату отримують напевно за 8-год робочий день, а працюють менше. Так, я може чого і не знаю, роблю поправку на це. Але сумніваюсь, адже подібних шаблон бачу в інших сферах, і навіть не тільки в Україні, а й в Болгарії та Польщі.

 

Івано-Франківськ. Поліклініка.

Мінімально, але все таки, мене від такого кривить.
В поліклініці №3, прийшов реєструватись. Сказали піти в 2 кабінку, там послали в 4ту кабінку взяти лікарняний бланк-лист. В 4 кабінці мене щось не зрозуміли, але потім таки сказали, – “То ви хочете купити наш стандартний лікарняний бланк-лист? Ну то 10 грн.”. Не то що мені шкода, чи то задорого, просто, в 4 кабінці мої паспортні дані внесли в той бланк, а я ж потім вернувся в 2 кабінку, і вже на базі того листа, дані внесли в комп’ютер. Ну ІМХО подвійна робота, але 10 грн на мені поліклініка заробила.

Про благодійні внески в лікарнях думаю всі знають, і це вже якось виглядає як економічні відносини. Але коли ти приходиш в поліклініку, і здаєш аналізи, а тобі кажуть ну і заплатити можете скільки можете, і відкриває шафку. Ницо, дуже ницо. Краще встановили б офіційні ціни, і люди б знали що, як і куди платити. Ну та то таке, безплатна медицина нам тільки сниться.

Ще факт про черги. Я з своєю точністю, педантичністю та розумінням, що черга то є черга, і треба чекати, НУ НІЯК не розумів та й далі не дуже розумію, того факту, що люди постійно кудись лізуть без черги. Цим же й спричиняють інші проблеми. Але в бюрократичних системах по-іншому не можливо. Був свідком, коли чекав і чекав, а потім виявилось, жіночки там собі “лялякають” просто, замість того щоб приймати відвідувачів.

Щодо висновків.

В голові крутяться тільки окремі слова чи фрази: “футбол”, “затримки”, “Прийдіть завтра”, “підіть туди, а потім туди і туди”, “зробіть ще це і ще це а потім ще це”, “в нас вже обід”, “в нас нарада”, “а ми не знали”, “а ми не встигли”, “а ми забули”, “Нині вже не приймаємо”.

І ще “мовчання”, це коли всім байдуже, і ніхто не проявляє ніякої ініціативності.

І ще, поки не копнеш добре, ніхто тобі нічого не скаже, не поможе, не посприяє. Тільки ти сам, і твоя наполегливість може дати тобі якийсь результат. Все інше за балачки про добро, та гуманність людей.

Кажуть мені що я забагато пушаю (тисну на людей, хочу свого) або що я таким чином за дуже агресивний керівник. А я просто людина яка хоче своє, від інших людей, які всього-на-всього маю якісно робити свою роботу.

Але будь що б казав, я всім вищим написаним, переконався, що поки ти не роззявиш рота, не спитаєш, не зробиш сам кроки, ніхто з тобою бавитись не буде.

PS.

Доки готував цю статтю, натрапив на гарну цитату на англійській мові, яка каже “Роби те що правильно, а не те що просто“.

Мені здається, що дана цитата наглядно підсумовує вище описані анті-патерни (анти-шаблони) поведінки людей.

easy-quote-right-text-Favim.com-430018

Advertisements