Лайк як ознака зворотного зв’язку

До цієї статті я йшов дуже довго, і суть не в тому, що я шукав матеріал, чи тут якісь дуже наукові дослідження, а суть в тому, що спочатку думка в голові формується, потім з’являються сумніви, потім я шукаю докази, щоб думка була не тільки суб’єктивною, але й об’єктивною.

• Я частково згадував про феномен “лайк-ів” в статтях 2013-го року – photo vs. text та нано-Блогер.
• Приблизно 6 місяців (Вер-2014 / Лют-2015) я жив і працював в Софії (Болгарія). І як пізніше я виявив, знайома з роботи також вела блог на платформі WordPress, і ще в серпні 2014-го в неї була цікава стаття на болгарській мові “Да лайк-на или да не лайк-на…?!“, яка була написана в такому ж дусі, стилі як я люблю, так як би я написав. Я тоді не тільки жив в Софії, а я пробував вчити болгарську мову, і її блог мені в цьому був дуже цікавий. Потім в січні 2015-го року, в мене зібрались думки про “лайк”-и і “діз-лайк”-и в соціальних мережах, і я почав писати чернетку статті з назвою в Шекспірівському стилі “Like or not to Like”, хоча практично я назвав тоді статтю в стилі програміста –  “2Like || !2Like“. Але стаття довший час “не писалась”, я не відчував, що маю достатньо матеріалу і чернетка довший час ч”екала” свого часу.
• В період 2013-2016 років моє мислення дійсно було в напрямі чи лайкати якийсь контент чи ні, чому, навіщо і коли. Адже навіть в Фейсбуці свого часу були кнопки/іконки обох емоцій.
• Вже пару років пізніше, я зачепив частково тематику статті Соціотипи, які я бачу в Соціальних Мережах 2019, і вже десь в кінці 2019-го, з початком пандемії в 2020-му ця думка все більше виринала в мене в свідомості. І все ж таки, я тоді ще не дуже надавав тому увагу, бо думав, що й досі це рідкісні випадки. В 2020-му році, в статті про Інтернет-емоції, я вже частково зачепив тему суто іконок/емоджі і як людські емоції передаються графічним зображенням. Потім я написав статтю “люди бачать в прочитаному тексті те що хочуть побачити” (2021).

І ось 2021 підходить майже до кінця, і я маю все більше випадків, які переконують мене настільки, що тепер можна оформити думки в статті.

Основна суть цієї статті – це факт сприйняття LIKE-а, як зворотного зв’язку від читачів до автора, від однієї особи до іншої. І на мою думку, цей феномен вже набагато більший ніж простий факт наявності іконок.

Сповідь Інтроверта

Люди часто дивуються коли заходить тема про інтроверсію. Деколи таке відчуття, що вони вважають, що це важка хвороба, або щось таке, про що треба мовчати і взагалі не виражати свою думку. Дехто, не вірячи в суть інформації, кажуть що я собі то видумав, що не варто в цьому ані собі ані нікому признаватись. А ще більше дивує, коли люди не знають суть інтроверсії та інтроверта. Думки в цьому напрямі рояться в мене в голові, ще з 2013-го, коли я почав писати чернетку статті, і ось тепер настав час опублікувати.

 

 

Люди бачать в прочитаному те, що хочуть побачити

Спостерігаючи за реакцією людей щодо написаного тексту, одним із найдивніших результатів спостереження виявилось для мене те, що люди читаючи інформацію, яка якимось чином відноситься до них (чи до їх точки зору) в першу чергу сприймають як образу або як спробу їх обдурити.

Насамперед мушу сказати, що я не філолог, не журналіст, а тільки програміст і блогер. Для мене текст це джерело інформації. А цей блог це метод класифікації думок, яких я маю N!. 🙂

Можу признатись, що це був в певній мірі планований експеримент протягом 2019-2021 років, який відбувався псевдо-випадково. А в цій статті, я класифікую тексти (чутливі теми), і хочу закріпити свої думки про те, як я “бачу те, що люди будуть бачити” вже тоді коли пишу текст і як я “бачу” реакцію людей від прочитаного.

 

Еволюція Інтересів v2 (навколо родоводу)

В 2016-му році я написав статтю про еволюцію особистих інтересів в більш широкому спектрі, і базувалось все на схемі квадрантів. Тепер, кінець 2020-го року, звичайно деякі інтереси “загубились”, я втратив цікавість до деяких напрямів, деякі так і не здійснились, або я нічого не зробив з того, що “треба” було, деякі появились нові і так далі…

Приводом до написання нової статті, став той факт, що мені звернули увагу, що в житті я займаюсь завеликою кількістю справ, і що треба зосередитись на одній справі але ґрунтовній. Цей стиль думки відомий багатьом людям, і навіть я в певній мірі погоджуюсь, адже щоб займатись генетикою серйозно треба мати медичну освіту, щоб займатись історію, треба мати історичну освіту і так далі. Але суть поняття “хоббі” та “зацікавленість в чомусь” не вимагає освіти і не очікую, що я займаюсь “серйозно” (тобто це не є рівень наукової праці). Я не знаю чи це заздрість щодо моєї завзятості та впертості, чи усвідомлення людини власних невдач у життєвих успіхах, чи відсутність глобального бачення картини, чи просто страх, чи просто стид. Я вважаю, що кожна людина має право цікавитись будь-чим в житті на планеті Земля чи навіть позапланетним життям, і дуже добре коли вона щось робить, замість того щоб деградувати в житті, живучи серед людей з обмеженими стереотипами мислення.

Я знаю, що я роблю правильно, бо так підказують мені мої мозок та серце (і деколи шлунок). Але додатково, я вирішив опублікувати особисті думки в тексті, адже цей блог “N! Думок” і був призначений саме для таких ситуацій. Як досвід мені підказує, думки “будуть в мене на полиці”, і коли мені знову треба буде пояснювати комусь свою точку зору, тоді це буде легше і швидше.

 

кіт Політиканства

Слідкуючи за виступами в польському сеймі, пригадались мені виступи українських депутатів в ВРУ, тому вирішив зібрати декілька тез, які підтверджують мої думки про сутність політики. І це радше порівняння між поведінкою політиків України та Польщі, що в певній мірі показує подібність.

Стаття в даний момент має достатньо тез, щоб передати суть, “message” до читача. Але я буду обновляти її новими тезами, по ходу отримання інформації.

Я вже давно готую статтю власних думок про дуалізм в житті, але для початку – мої думки відносно політики.

А точніше, варто задуматись, що спільного між Політиканством та Квантовою Механікою?

Соціотипи, які я бачу в Соціальних Мережах 2019

Колекція власних спостережень за людьми та їхньою поведінкою в соціальних мережах (Фейсбук, Інстаграм, ЛінкедІн Твіттер, вКонтакте, Однокласники, СнепЧат, АскФМ та ін.).

Термін “соціотип” не на пряму відноситься до нижче перелічених прикладів, але в соціоніці він існує і на моє відчуття, тут теж підходить. А може навіть термін “стереотип” підійшов би краще. Не знаю, я не психолог. Можливо термін “мем” тут теж би підійшов. Думаю, що базуючись на переліку в цій статті, можна створити фото-інтернет-меми, щоб в майбутньому, замість довгих текстів, подавати фотку або спеціальний смайл, і тоді людям буде краще зрозуміла суть.

 

Селективний Перфекціонізм

Йдеться про елементи перфекціонізму, які не завжди діють, бо людина має вибір, має страх та сумніви. Я зібрав приклади з свого життя, які показують, що самого відчуття перфекціонізму/ідеальності мало, щоб вважати себе перфекціоністом.

В 2015му я описав думки про ідеалізм в статті “iDeal?“. То була аналітика філософських та психологічних принципів ідеальності. Навіть тоді я мав певні сумніви, але всі ті думки, припущення й досі актуальні в мене.

Дану статтю я задумав в 2016-му році, але на той момент я не мав достатньо фактів, щоб переконати хоча б самого себе. Як тільки якась ситуація траплялась, чи десь відбувалась дискусія в подібному напрямі, я робив нотатки в чернетці статті. Пишу це, бо читачу буде тоді зрозуміло, чому частини тексту не пов’язані плавно. Крім того, це “жива стаття”, тобто з часом, я буду додавати більше прикладів.

Завдання на стіні

В далекому 2015-му, якраз у вересні, попав мені специфічний рисунок, який я собі зберіг, а потім роздрукував і поставив на стіні. Потім ще якийсь час та фото-робота “виринала” в новинах від різних людей, в різний час.

Оманливе відчуття “дому”

А оманливість в тому, на мою думку, що відчуття дому залежить від кількості повторів ночівлі в певному місці. Чиста математика.

Детально: Свого часу, коли я ще малим почав усвідомлювати повторюваність речей, я почав відрізняти і пам’ятати їх. Ну всі так функціонують. Перші рази, коли з мамою вертався з міста, впізнавав свою хату і мав ще той емоційний фон та відчуття дому. Приходив з школи у вже впізнавані ворота і відчувалось, що вернувся додому. Майже цілий 7 клас, я пробув на сході України – частково в Конотопі, але більшість часу в селі неподалік, де я вчився, а мама викладала. Там я теж привик до східноукраїнського дому, до воріт, до осик, які ніби вітали мене, коли я йшов по дорозі і наспівував англійський алфавіт (так, тоді я перший раз відчув радість в житті – я вчив ще одну іноземну мову, крім німецької). Відчуття дому було і тоді ще емоційне, бо чим більше я там жив (ночував) , тим більше я звикав, що то мій дім. Але на не довго, бо завершити 7 клас прийшлось мені в селі, де я народився. Це було перше (статистичне) “після довгого часу” повернення до дому. З поступленням в коледж, емоційний фон притупився і я все більше часу проводив в Івано-Франківську. В ті часи, я ще таки відчував, що дім мій в селі, а в місті тимчасово (бо тоді я орендував хату і ночував зі знайомими студентами в будинку незнайомої мені сім’ї в місті). Але знову ж таки – з роками, “кількість повторів ночівлі в певному місці” переважала, кількість впізнаваних об’єктів в місті – переважала, кількість знайомств та звичних справ – переважала. З поступленням в університет, був гуртожиток і хоча я їздив 1 раз в село, відчуття дому вже дедалі більше втрачалось. Так, юридично, я був приписаний (зареєстрований) в селі, але емоційне відчуття дому вже було в місті. Навчання принесло дуже багато знайомих різного віку. Потім робота – ще більше “заангажованості в місто”. Потім купівля квартири, але я не відчував це чимось кардинально новим – я вже на той час відчував місто своїм домом (конкретний будинок чи квартира не викликали в мене ні позитивного ні негативного відчуття – це місце де я ночував, спав, прокидався, etc.). Після 17 років життя в Івано-Франківську, де власне я приписаний на даний момент, я вирішив поїхати до Польщі. І з бігом часу, я розпізнав той самий “ефект оманливого відчуття дому”. Кожного разу, коли я перетинаю кордон з України і вертаюсь до Кракова, я знову відчуваю те саме – оманливе відчуття дому в Польщі, відчуття місця, де кількість впізнаваних і добре усвідомлених об’єктів все збільшується. Кожного разу, коли вертаюсь з туристичних поїздок чи то по Польщі чи з Європи, вважаю, що в Кракові на даний момент мій дім. Крім вище описаного, живучи в Кракові мене нічого не турбує, ніхто і ніщо не турбує життєвими та соціальними питаннями. Тут я можу вирішувати як я хочу жити далі.

Суть в тому, що таким же чином, я думаю, буду відчувати дім десь в глибинці Швейцарії, чи Австрії чи Німеччини. Суть відчуття дому в тому, що в є проміжки часу життя, де людина знаходиться найчастіше, спить, працює, купляє їжу, відпочиває.

І оманливість ще тому, що стереотипно мислити – “дім це там де ти народився”, де живуть твої родичі, сусіди. То відчуття старе і воно вже пропало в мене. Звичайно я можу приїхати та відвідати, але відчуття вже далеко інші. Не знаю як далі буде, але математично/статистично я бачу певну закономірність, як мінімум на власному досвіді. Можливо й інші щось подібне мають/мали – треба б більше зібрати даних для статистики.

про Впертість та Успіх #2

В статті “Впертість – ключ до успіху” я виклав думки, базуючись на власному досвіді. А даний допис позитивно “спровокований” by @alnozima aka Alyona Futsur. І тому це про те як інші справляються з своїми шляхами до успіху і чи наполегливість їм допомагає чи таки впертість. Хто себе зловив на думці, що це одне й те саме, таки раджу прочитати мій попередній пост, щоб не було зайвих нових питань.